¹Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, —

²То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.

³Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;

⁴Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;

⁵Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.

⁶Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.

⁷Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;

⁸А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.

⁹Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?

¹⁰Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;

¹¹А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.

¹²Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;

¹³Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;

¹⁴У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.

¹⁵За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку.

¹⁶От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:

¹⁷Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,

¹⁸Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,

¹⁹Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братями розсїває.

²⁰Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;

²¹На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.

²²Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:

²³Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука;

²⁴Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.

²⁵Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;

²⁶Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.

²⁷Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?

²⁸Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?

²⁹Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.

³⁰Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;

³¹А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.

³²Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.

³³Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.

³⁴Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;

³⁵Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.