¹Вино — зрадник; напитки — буйність; хто на них надиться — безумний.

²Царська грізьба — як би рик левин; хто його до гнїву будить, шкодить собі самому.

³Хто сварку залишує, той честь здобуває; кожен дурень до сварки горячиться.

⁴Лїнивий в осени не оре й не скородить; розглядаєсь лїтом — аж нема нїчого.

⁵В серцї людськім задуми — мов вода глибока, та чоловік розумний вичерпає її.

⁶Многих людей величають милосерними, та правдивого чоловіка хто находить?

⁷Праведник ходить в своїй невинностї: щасливі й дїти його послї його.

⁸Коли царь самий на судейському престолї засїдає, то й все ледаче очима своїми розганяє.

⁹Хто може сказати: Серце я очистив, — я чистий від гріха мого?

¹⁰Не однакова вага, не однака міра, одно і друге — гидота Господеві.

¹¹Можна вже хлопя пізнати з того, чим занимається, чи праві і чисті будуть учинки його.

¹²Ухо, що чує, й око, що бачить — одно й друге сотворив Господь.

¹³Не люби спати, щоб не дознав злиднїв; май отворені очі, й будеш наїден хлїбом.

¹⁴Не добре! пусте! гудить, хто купує, а як одійде, — хвалиться.

¹⁵Буває много золота й перел, та найдорожша знадоба — уста розумні.

¹⁶Бери одежину його, бо він ручавсь за чужого; за приблуду бери від його заліг!

¹⁷Солодкий зразу чоловікові хлїб, неправдою нажитий, та й на впослї в його ротї піску повно буде,

¹⁸Задуми вдаються аж по добрій радї, а по радї ще далї воюйся.

¹⁹Хто переносить і відкриває тайни, та рот широко отвирає, з тим не братайся.

²⁰Хто лихословить отцеві й матері своїй, того сьвічник погасне в глухій темряві.

²¹Майно, зразу скоро набуте, не буде опісля благословенне.

²²Не говори: „За зло я самий віддам‟; полиши се Господеві, — він охоронить тебе.

²³Гидота Господу вага лукава, та й невірна міра — йому противна.

²⁴Всї ступнї людські Господь справляє; чоловікові ж — як узнати дорогу свою?

²⁵Се сїть людинї — сквапно обіт складати, а послї обіту — роздумовати.

²⁶Мудрий царь вивіє безбожних, а потім колесом своїм по них покотить.

²⁷Господень сьвічник — се дух чоловічий, що вивідує всї глибини серця.

²⁸Любов і правда царя оберегають, престола він свого любовю підпирає.

²⁹Слова молодих — їх сила, а окраса старих — їх сивий волос.

³⁰Рани від побоїв — се лїк проти зла, та й удари, що доходять аж до самої утроби.