¹Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,

²Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;

³Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;

⁴Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;

⁵Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;

⁶Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:

⁷Почин премудростї — Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.

⁸Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;

⁹Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.

¹⁰Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

¹¹Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного,

¹²Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть;

¹³Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

¹⁴Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, —

¹⁵Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

¹⁶Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

¹⁷Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

¹⁸Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

¹⁹Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

²⁰Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

²¹Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:

²²Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?

²³Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.

²⁴Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;

²⁵Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.

²⁶За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;

²⁷Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.

²⁸Тодї кликати муть мене, — та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, — та не знайдуть мене.

²⁹За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,

³⁰Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;

³¹За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.

³²Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;

³³Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.