¹Се слова Агура, сина Якейового, — слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові:

²Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;

³Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.

⁴Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?

⁵Всяке слово в Бога — чисте; він — охорона вповаючим на його.

⁶Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.

⁷Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:

⁸Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,

⁹Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.

¹⁰Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.

¹¹Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.

¹²Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.

¹³Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.

¹⁴Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї — ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.

¹⁵Ненаситність дві дочки має: „давай, давай!‟ А навіть — три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!

¹⁶Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!

¹⁷Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.

¹⁸Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;

¹⁹Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.

²⁰Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!

²¹Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:

²²Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,

²³Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.

²⁴А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;

²⁵Мурашки, — народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;

²⁶Миші, — народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;

²⁷В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;

²⁸Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває.

²⁹А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:

³⁰Лев, — силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.

³¹Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;

³²Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.