¹Нехай тебе до злих людей не пориває, анї бажай товаришувати з ними,

²Бо в серцї в них насильство, а уста їх говорять лихе.

³Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь,

⁴Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном.

⁵Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка.

⁶Тим то й війну веди з розвагою, а добрий конець буде, як буде доволї нарад.

⁷Про дурного мудрість — річ надто висока, й в брамі нї пари він із уст не пустить.

⁸Хто задумає заподїяти лихо, того й лиходїєм називають.

⁹Помисл дурноти — гріх; зрадник — людям гидота.

¹⁰Коли ти в бідї показавсь безсилком, то бідна сила в тебе.

¹¹Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє — чи ж покинеш їх?

¹²Скажеш може: Ми про се не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той се знає, й відплатить чоловікові по вчинках його.

¹³Їж, сину мій, мед, бо він смачний, й крижку, бо солодка вона піднебенню:

¹⁴Оттаке й спізнаннє мудростї для душі твоєї. Як ти вже знайшов її, то й придбав будущину ти, й надїя твоя не даремна.

¹⁵Безбожний! не задумуй лиха на домівку праведного, й не пустош місця спокою його,

¹⁶Бо праведний впаде сїм раз — і встане, безбожні же впадуть у погибель.

¹⁷Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серцї, як він спотикнеться;

¹⁸А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнїв свій від його.

¹⁹Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним,

²⁰Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне.

²¹Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй,

²²Бо нагло прийде погибель від них, — і біду від обох — хто її наперед узнає?

²³Сказано ще й се мудрими: Вважати в судї на особу — се погано.

²⁴Хто винуватому скаже: „Ти невинен‟, того клясти ме люд, того зненавидить народ;

²⁵Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити.

²⁶Хто відказує по правдї, наче в уста цїлує.

²⁷Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тодї вже й в твоїй домівцї розпоряджуй.

²⁸Не будь льживим на ближнього твого сьвідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми?

²⁹Не говори: Як він менї вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікови по вчинкам його.

³⁰Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного:

³¹Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожя розвалилась.

³²Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї:

³³Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго — згорнувши руки, полежиш, —

³⁴Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя — мов чоловік оружний.