¹Наука Асафа. Слухай, народе мій, науки моєї! Прихилїть ухо ваше до слів уст моїх!

²Вітворю уста до приповістї, роскажу загадки з перед віків давних;

³Про котрих ми чули і знаємо, і що їх розсказували нам батьки наші.

⁴Не втаїмо перед синами їх, будучим родам, звіщаючи хвалу Господа, і його потугу, і чудеса, котрі він сотворив.

⁵Він бо поставив сьвідченнє своє в Якові, і положив закон в Ізраїлї, заповідаючи батькам нашим, щоб синам своїм переказали.

⁶Щоб знав їх рід будучий, сини, що народитись мають, щоб і вони встали і синам своїм росказали,

⁷Щоб на Бога вповали, і про дїла Божі не забували, і заповідї його сповняли,

⁸І не були, як батьки їх, рід непокірний і ворохобливий, рід, що не статкував серцем, котрого дух не був вірний Богу.

⁹Сини Ефремові, оружні сагайдачні, кинулись назад в день бою.

¹⁰Не сповнили завіту Божого, і не схотїли ходити в законї його.

¹¹Забули дїла його і чудеса його, котрі явив їм.

¹²Він сотворив чудеса перед батьками їх, в землї Египецькій, на полї Зоан.

¹³Він роздїлив море, і дав їм перейти, звелївши водам загатою, як ті вали, стояти.

¹⁴І провадив їх в день під хмарою, і цїлу ніч при сьвітлї огня.

¹⁵Пробивав скелю в пустинї, і щедро, як з глибинї, напував їх.

¹⁶Велїв потокам із скелї плисти, і водї річками збігати.

¹⁷Вони ж не покидали проти його грішити, і Всевишнього в пустинї гнївити.

¹⁸І скушали Бога в серцях своїх, просячи поживи для похотї своєї.

¹⁹І говорили вони проти Бога, кажучи: Чи може Бог приготовити стіл у пустинї?

²⁰Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?

²¹Тим то, як почув Господь, розгнївився і поломя запалало проти синів Якова, і гнїв піднявся проти Ізраїля.

²²Бо не вірили вони Богові, і не вповали на спасеннє його.

²³А все ж таки повелїв він в горі хмарам, і відчинив двері небесні,

²⁴І велївши, щоб падала манна на поживу їм, дав їм хлїба небесного.

²⁵Хлїбом сильних живився чоловік, страви післав їм подостатком.

²⁶Післав від сходу вітра з неба, і силою своєю пригнав вітра з полудня.

²⁷І велїв, щоб падало мясо між них, як порошня, і птаство піряте, як пісок морський,

²⁸І велїв падати серед табору їх, кругом домівок їх.

²⁹І їли до сита дуже, і доставив їм, чого забаглося.

³⁰Та ще не одвернулись від забаганок своїх, ще була страва їх в губах їх,

³¹Як піднявся гнїв Бога на них, і став він губити зміж сильних їх, і повалив вибраних Ізраїлевих.

³²Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували.

³³І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху.

³⁴Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно.

³⁵І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх.

³⁶І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм.

³⁷Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.

³⁸Але він змилосердився, він простив неправоту, і не запропастив їх; і часто одвертав гнїв свій, не дав попусту яростї своїй.

³⁹І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.

⁴⁰Скілько то разів сердили вони його в пустинї, приводили в степах до смутку.

⁴¹І знов, скушаючи Бога, завдали жалю сьвятому Ізраїля.

⁴²Не спогадали вони руки його, дня того, як вислобонив їх від гнобителя.

⁴³Як явив знаки свої в Египтї і чудеса свої на полях Зоан:

⁴⁴Він перемінив у кров ріки їх, так що не змогли пити води текучої.

⁴⁵Допустив на них собачі мухи, щоб кусали їх, і жаби, щоб губили їх.

⁴⁶Плоди їх віддав гусеницям, і працю їх саранї.

⁴⁷Виногради їх побив градом, а садовину-морву ожеледдю.

⁴⁸І віддав скотину їх градові, а отарі їх блискавкам.

⁴⁹Післав на них жар гнїву свого, лютість і ярість і горе, юрбу ангелів нещастя.

⁵⁰Дав попуст гнїву свому, не зберіг душі їх від смертї, і життя їх віддав чумі.

⁵¹І побив всїх первороднїв в Египтї, первенцїв сили у Хамових шатрах.

⁵²І велїв народові свому, як вівцї, пускатись в дорогу, і вів їх, як стадо, в пустинї.

⁵³І провадив їх безпечно, нїчого було їм боятись; а ворогів їх море покрило.

⁵⁴І привів їх до гряницї сьвятинї своєї, до гори тої, котру здобула правиця його.

⁵⁵І порозганяв народи перед ними, жеребом розпаював наслїддє, і поселив у шатрах їх поколїння Ізраїлеві.

⁵⁶Але вони скушали і сердили Бога всевишнього, і сьвідчень його не додержували.

⁵⁷Відступили і спроневірились, як батьки їх, вивернулись, як лук зрадливий.

⁵⁸Розсердили його горбищами своїми, образами своїми вразили його.

⁵⁹Бог почув і розлютився, і зовсїм відкинув Ізраїля.

⁶⁰І покинув домівку Силомську, намет, що між людьми поставив його.

⁶¹І віддав в неволю силу свою, і славу свою в руки напасників.

⁶²І віддав під меча нарід свій, і розлютився на наслїддє своє.

⁶³Огонь пожер молодцїв їх, а дївчатам їх не сьпівали весїльних;

⁶⁴Сьвященники їх полягли під мечем, а вдовицям їх нїколи було заплакати.

⁶⁵Тодї пробудився Господь, мов би спячий, як лицарь, що вином покріпившись, гукає.

⁶⁶І побив ворогів своїх на стрімголов, завдав їм вічний сором.

⁶⁷І погордував шатром Йосифа, і не вибрав поколїння Ефремового;

⁶⁸Тілько вибрав Юдин рід, гору Сион, що полюбив її.

⁶⁹І збудував він сьвятиню, як гора високу, як земля, що на віки утвердив її.

⁷⁰І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих;

⁷¹Із за кормлящих овець покликав його, пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, наслїддє своє.

⁷²І він пас їх в чистотї серця свого, і розумними руками провадив їх.