¹Давидова. Суди, Господи, тих, що зобіжають мене, побори тих, що йдуть боєм на мене.

²Возьми щит і зброю, і стань до помочі менї!

³Вийми меча, і загороди дорогу перед напастником моїм; скажи душі моїй: я твоє спасеннє!

⁴Нехай осоромляться ті, що наважили на життє моє; нехай відступлять назад ті, що задумали зло проти мене!

⁵Нехай вони будуть, як полова перед вітром, і ангел Господнїй нехай прожене їх.

⁶Дорога їх нехай буде темна й ховзка, і ангел Господнїй нехай на здогін наступає на них.

⁷Без причини бо заставили тайно сїти свої на мене, без вини викопали яму для душі моєї.

⁸Нехай погибель спогонить його, щоб і не стямивсь, коли, — і сїтка його, котру заставив тайно, нехай зловить його; нехай він впаде до неї на погибель.

⁹А душа моя зрадується в Господї, і звеселиться від його спасення!

¹⁰Всї костї мої скажуть: Господи! Хто рівня тобі? Тобі, що вирятував бідного від того, хто сильнїйший як він; мізерного і бідолашного від грабителя його!

¹¹Встають несправедливі сьвідки, допитують в мене, про що я не знаю.

¹²Добро віддячують менї злом; осиротїла душа моя.

¹³А я, коли вони нездужали, надягав волосїнну плахту, смиряв постом душу і молитва моя верталась до грудї моєї;

¹⁴Як для друга або брата, так я побивався; як за матїрю падкуючи, так я в журбі хилився.

¹⁵Коли ж я кульгаю, вони втїшаються, зібравшись; злоріки зібрались проти мене, і я не знав про них; вони озьвірились на мене, і нема їм впину.

¹⁶Вкупі з мерзенними брехунами скреготали вони зубами.

¹⁷Господи, як довго будеш придивлятись? Верни душу мою з спустошення їх, від левчуків одинокую мою!

¹⁸Буду прославляти тебе перед великим збором, величати проміж громадним людом.

¹⁹Не допусти, щоб втїшались надо мною ті, що ворогують на мене без причини, щоб прижмурювали очі ті, що ненавидять мене безвинно.

²⁰Бо не про супокій говорять вони; і проти тихих в країнї зрада в них на думцї.

²¹І проти мене роззявили вони пельки свої, покликуючи: Ого! Ого! видїли очі наші!

²²Ти бачив, Господи, не мовчи! Господи, будь недалеко від мене!

²³Встань, і спогадай правду мою, Господи, Боже мій! Явись на правуваннє моє!

²⁴Признай менї правду по справедливостї твоїй, Господи, Боже мій! Не дай їм втїшатись надо мною.

²⁵Нехай не скажуть в серцї своїм: От, того й ми бажали! Не дай їм сказати: ми його заїли!

²⁶Нехай повстидаються і осоромляться всї, хто втїшається з мого нещастя! Нехай окриються ганьбою і соромом ті, що вихваляються проти мене.

²⁷Нехай радуються і веселяться ті, що любуються правдою моєю, і най завсїди кажуть: Великий Господь, що любується спокоєм слуги свого.

²⁸І язик мій звіщати ме про справедливість твою, про хвалу твою цїлий день.