¹І ввійшов Він у човен, та й переплив, і прийшов у свій город.

²Коли се принесено до Него розслабленого, лежачого на постелї; і бачивши Ісус віру їх, рече розслабленому: Бодрись, сину; одпускають ся тобі гріхи твої.

³Аж тут деякі письменники кажуть собі: Сей хулить.

⁴І знаючи Ісус мислї їх, рече: На що ви думаєте лукаве в серцях ваших?

⁵Що ж бо легше: сказати: Одпускають ся тобі гріхи, чи сказати: Устань, та й ходи?

⁶От же, щоб знали ви, що Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи, (тодї рече до розслабленого:) Устань, візьми постїль твою, та й іди до дому твого!

⁷І, вставши, пійшов до дому свого!

⁸Народ же, бачивши се, дивував ся і прославляв Бога, що дав таку власть людям.

⁹І проходячи Ісус ізвідтіля, побачив чоловіка, на ймя Маттея, що сидїв на митницї: і рече до него: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.

¹⁰І сталось, як сидїв Він за столом у господї, аж ось поприходило багато митників і грішників, та й посїдали з Ним і з учениками Його.

¹¹І бачивши се Фарисеї, казали ученикам Його: Як се ваш учитель їсть із митниками та грішниками?

¹²Ісус же, почувши, рече до них: Дужим не треба лїкаря, тільки недужим.

¹³От же йдїть та навчіть ся, що воно єсть: Милости хочу, а не жертви. Не прийшов бо я звати праведних а грішних до покаяння.

¹⁴Приступили тодї до Него ученики Йоанові, говорячи: Чого ми та Фарисеї постимо часто, а твої ученики не постять.

¹⁵І рече їм Ісус: Чи можуть весїльні синове сумувати, поки з ними жених? Прийдуть же днї, що візьмуть од них жениха, тодї й постити муть.

¹⁶Нїхто не пришиває шматка нового сукна до старої одежини, бо відодреть ся його латка від одежини, й дїрка буде гірша.

¹⁷І не наливають нового вина у старі міхи, ато міхи прорвуть ся, і вино витече, й міхи пропадуть; а наливають нове вино в міхи нові, то й буде все цїле.

¹⁸Говорить Він їм се, аж ось приходить один старшина, і, вклонившись Йому, каже: Дочка моя тільки що скінчилась; та прийди положи на неї руку твою, то й оживе.

¹⁹І вставши Ісус, пійшов за ним, і ученики Його.

²⁰І ось жінка, що нездужала кровотіччю дванайцять років, приступила ззаду й приторкнулась до краю одежі Його:

²¹бо казала сама собі: Як тільки приторкнусь до краю одежі Його, то спасусь.

²²Ісус же, обернувшись і побачивши її, рече: Дочко, бодрись; віра твоя спасла тебе. І спаслась жінка з того часу.

²³І ввійшовши Ісус у господу до старшини, та побачивши сопільників та голосїльників,

²⁴рече до них: Уступіть ся: не вмерло бо дївча, а спить. І насьміхались із Него.

²⁵От же, як випроваджено людей, та ввійшов Він і взяв її за руку, то дївча і встало.

²⁶І рознеслась про се чутка широко по всїй землї тій.

²⁷І як вийшов Ісус ізвідтіля, ійшло слїдом за Ним двоє слїпих, і, покликуючи, казали: Сину Давидів, помилуй нас.

²⁸І, як увійшов у господу, приступили до Него слїпі; й рече їм Ісус: Чи віруєте ви, що я можу се зробити? Кажуть Йому: Так, Господи.

²⁹Тодї приторкнув ся Він до очей їх, і рече: По вірі вашій нехай станеть ся вам.

³⁰І відкрились їм очі. І заказав їм Ісус: Гледїть, щоб нїхто не довідавсь.

³¹Вони ж, вийшовши, розпустили про Него чутку по всїй землї тій.

³²Як же вони виходили, ось приведено до Него нїмого чоловіка біснуватого.

³³І, як вигнав Він біса, почав нїмий говорити; й дивувались люде, кажучи: Нїколи не явилось такого в Ізраїлї.

³⁴Фарисеї ж казали: Виганяє Він біси князем бісовським.

³⁵І ходив Ісус по всїх городах і селах, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, й сцїляючи всяку болїсть і всяку неміч між людьми.

³⁶Поглядаючи ж на людей, жалкував над ними, що були потомлені й розпорошені, як вівцї без пастиря.

³⁷Рече тодї ученикам своїм: Жнива багато, робітника ж мало.

³⁸Просїть Господа жнива, щоб вислав женцїв на жниво своє.