¹Того часу приступили ученики до Ісуса, кажучи: Хто більший у царстві небесному?

²І, покликавши Ісус хлопятко до себе, поставив його серед них,

³і рече: Істино глаголю вам: Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне.

⁴Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному.

⁵І хто прийме одно таке хлопятко в імя моє, мене приймає.

⁶Хто ж зблазнить одного з сих малих, що вірують у мене, лучче йому, щоб повішено млинове жорно на шию йому, та й утоплено в глибинї морській.

⁷Горе сьвітові від поблазней! треба бо прийти поблазням, тільки ж горе тому чоловікові, що через него поблазнь приходить!

⁸Коли ж рука твоя або нога твоя блазнить тебе, відотни її, та й кинь од себе: лучче тобі ввійти в життє кривим або калїкою, нїж мавши дві руцї чи дві нозї, бути вкинутим ув огонь вічний.

⁹І коли око твоє блазнить тебе, вирви його, та й кинь од себе: лучче тобі увійти в життє однооким, анїж мавши дві оцї, бути вкинутим ув огняне пекло.

¹⁰Гледїть, щоб не погордувати одним із малих сих: глаголю бо вам: Що ангели їх на небі по всяк час бачять лице Отця мого небесного.

¹¹Син бо чоловічий прийшов спасати загублене.

¹²Як вам здаєть ся? коли буде в якого чоловіка сотня овечок, та заблудить одна з них, чи не покине він девятьдесять і девять, та не пійде в гори, й не шукати ме заблудної?

¹³І коли доведеть ся знайти її, істино глаголю вам, що веселить ся над нею більше, нїж над девятьдесять і девятьма, що не заблудили.

¹⁴Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

¹⁵Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого;

¹⁶коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох сьвідків, або трьох, стало кожне слово.

¹⁷Коли ж не послухає їх, скажи церкві. Коли ж і церкви не послухає, нехай буде тобі, як поганин і митник.

¹⁸Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі.

¹⁹Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі.

²⁰Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.

²¹Приступивши тодї Петр до Него, рече: Господи, скільки раз грішити ме проти мене брат мій, і я прощати му йому? до семи раз?

²²Рече йому Ісус: Не кажу тобі: До семи раз, а: До сїмдесять раз семи.

²³Тим же то уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що схотїв узяти перелїк од слуг своїх.

²⁴Як же почав брати, приведено йому одного, що завинив йому десять тисяч талантів.

²⁵Як же не мав він, що віддати, звелїв пан його продати його, й жінку його, й дїтей, і все що мав, та й віддати.

²⁶Упавши тодї слуга, поклонив ся йому, кажучи: Пане, потерпи менї, а все тобі віддам.

²⁷Змилосердив ся ж пан слуги того, відпустив його, й простив йому довг.

²⁸Слуга ж той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, що завинив йому сотню денариїв; і, вхопивши його, давив, кажучи: Віддай менї, що винен.

²⁹Упавши тодї товариш його в ноги йому, благав його, кажучи: Потерпи менї, і все віддам тобі.

³⁰Він же не схотїв, а, відійшовши, укинув його в темницю, поки віддасть довг.

³¹Бачивши ж товариші його, що сталось, жалкували вельми, й, пійшовши, сказали своєму панові все, що сталось.

³²Тодї, призвавши його пан його, рече йому: Слуго ледачий, увесь довг той простив я тобі, як благав єси мене;

³³чи не слїд було й тобі помилувати товариша твого, як і я тебе помилував?

³⁴І, розгнївившись пан його; передав його мучителям, аж поки віддасть увесь довг йому.

³⁵Так і Отець мій небесний робити ме вам, як не прощати мете кожен братові своєму від сердець ваших провин їх.