¹І, озвавшись Ісус, знов промовив до них приповістями, глаголючи:

²Уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що нарядив весїллє синові своєму;

³і післав слуги свої кликати запрошених на весїллє; і не схотїли прийти.

⁴Знов післав инші слуги, говорячи: Скажіть запрошеним: Ось я обід мій наготовив; воли мої й годоване побито, і все налагоджене; ідїть на весїллє.

⁵Вони ж, занехавши, пійшли собі, один на хутір, другий до свого торгу;

⁶а останнї, взявши слуг його, знущались із них, та й повбивали.

⁷Цар же, почувши, прогнївив ся, й піславши військо своє, вигубив тих розбишак, і запалив город їх.

⁸Рече тодї до слуг своїх: Весїллє налагоджене, запрошені ж не були достойні.

⁹Ійдїть же на росхідні шляхи, й кого знайдете, запрошуйте на весїллє.

¹⁰І вийшовши слуги ті на шляхи, зібрали всїх, кого знайшли, й лихих і добрих; і було весїллє повне гостей.

¹¹Цар же, ввійшовши подивитись на гостї, побачив там чоловіка, не одягненого у весїльню одежу;

¹²і рече до него: Друже, як се увійшов єси сюди, не мавши весїльньої одежі? Він же мовчав.

¹³Рече тодї цар до слуг: Звязавши йому ноги й руки, візьміть його й викиньте в темряву надвірню; там буде плач і скреготаннє зубів.

¹⁴Багато бо званих, мало ж вибраних.

¹⁵Тодї пійшли Фарисеї, і радили раду, як би піймати Його на слові.

¹⁶І висилають до Него учеників своїх з Іродиянами, говорячи: Учителю, знаємо, що ти правдивий єси, й на путь Божий правдою наставляєш, і нї про кого не дбаєш; бо не дивиш ся на лице людей.

¹⁷Скажи ж тепер нам: Як тобі здаєть ся? годить ся давати данину кесареві, чи нї?

¹⁸Постеріг же Ісус лукавство їх, і рече: Що ви мене спокушуєте, лицеміри?

¹⁹Покажіть менї гріш податковий. Вони ж принесли йому денария.

²⁰І рече до них: Чиє обличчє се й надпись?

²¹Кажуть йому: Кесареве. Тодї рече до них: Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.

²²І, вислухавши, здивувались, і, лишивши Його, пійшли.

²³Того ж дня приступили до Него Садукеї, що кажуть: нема воскресення, і питали Його,

²⁴говорячи: Учителю, Мойсей сказав: Коли хто вмре, не мавши дїтей, то нехай брат його оженить ся з жінкою його, й воскресить насїннє братові своєму.

²⁵Було ж у нас сїм братів; і первий, оженившись, умер, і, не мавши насїння, покинув жінку свою братові своєму;

²⁶так само й другий брат, і третїй, аж до семого.

²⁷Опісля ж усїх умерла й жінка.

²⁸Оце ж у воскресенню кому з сїмох буде вона жінкою? всї бо мали її.

²⁹Озвав ся ж Ісус і рече до них: Помиляєтесь ви, не знаючи писання, анї сили Божої.

³⁰Бо в воскресенню не женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели Божі на небі.

³¹Про воскресеннє ж мертвих хиба не читали, що сказано вам од Бога, глаголючого:

³²Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів? Не єсть Бог Богом мертвих, а живих.

³³І, слухаючи народ, дивував ся наукою Його.

³⁴Фарисеї ж, почувши, що Він примусив Садукеїв мовчати, зібрались ради того.

³⁵І спитав один з них, учитель закону, спокушуючи Його й кажучи:

³⁶Учителю, котора заповідь велика в законї?

³⁷Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю.

³⁸Се перва й велика заповідь.

³⁹Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого.

⁴⁰На сих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.

⁴¹Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус,

⁴²глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син? Кажуть Йому: Давидів.

⁴³Рече Він до них: Як же се Давид зве Його в дусї Господом, говорячи:

⁴⁴Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх?

⁴⁵Коли ж Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

⁴⁶І нїхто не зʼумів йому відказати нї слова, й нїхто з того часу не важив ся питати Його нїколи.