¹Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря.

²І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї.

³І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти;

⁴і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його.

⁵Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї;

⁶як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло.

⁷А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його.

⁸Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро.

⁹Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями?

¹¹Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано.

¹²Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має.

¹³Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють.

¹⁴І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете.

¹⁵Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх.

¹⁶Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують.

¹⁷Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули.

¹⁸Оце ж послухайте приповістї про сїяча.

¹⁹Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се — засїяний край шляху.

²⁰А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю:

²¹тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.

²²А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся безʼовочним.

²³Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро.

²⁴Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїє добре насїннє на ниві своїй;

²⁵як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й пійшов.

²⁶Як же зійшов засїв, та принїс овощ, показавсь тодї й кукіль.

²⁷І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сїяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль?

²⁸Він же рече їм: Се зробив чоловік ворог. Слуги ж сказали йому: Чи хочеш, щоб ми пійшли та випололи його?

²⁹Він же рече: Нї, щоб виполюючи кукіль, разом з ним і пшеницї не повиривали.

³⁰Нехай ростуть обоє до жнив, а в жнива я скажу женцям: Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене.

³¹Иншу приповість подав їм, глаголючи: Царство небесне подібне зерну горчицї, що, взявши чоловік, посїяв на ниві своїй.

³²Найдрібнїще воно між усяким насїннєм; як же виросте, то стане найбуйнїщим між яриною, і зробить ся деревом, так що птаство небесне прилїтає кублитись між гіллєм його.

³³Иншу приповість сказав їм, глаголючи: Царство небесне подібне квасу, що жінка візьме та й рощинить ним три мірки борошна (муки), поки все вкисне.

³⁴Все це говорив Ісус людям приповістями, а без приповістей не говорив їм:

³⁵щоб справдилось, що сказав пророк, глаголючи: Одкрию в приповістях уста мої, промовлю втаєне від настання сьвіта.

³⁶Тодї одіслав Ісус людей та й пійшов до дому; і приступили до Него ученики Його, говорячи: Виясни нам приповість про кукіль на ниві.

³⁷Він же, озвавшись, рече їм: Сїючий добре насїннє, се Син чоловічий;

³⁸а нива, се сьвіт; добре ж насїнне, се сини царства; а кукіль, се сини лукавого;

³⁹ворог, що всїяв його, се диявол; жнива, се конець сьвіта; а женцї, се ангели.

⁴⁰Оце ж, як той кукіль збираєть ся та палить ся огнем, так буде при кінцї сьвіта сього:

⁴¹Пошле Син чоловічий ангели свої, й позбирають вони з царства Його все, що блазнить, і всїх, що роблять беззаконнє,

⁴²та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.

⁴³Тодї праведні сияти муть, як сонце в царстві Отця свого. Хто має уші слухати, нехай слухає.

⁴⁴Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радїючи, йде та й продає все, що має, та й купує ту ниву.

⁴⁵Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел;

⁴⁶і знайшовши він одну перлу дорогоцїнну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її.

⁴⁷Знов, царство небесне подібне неводові, що закинуто в море, й що зайняв усячини;

⁴⁸як же став повен, то витягли його на беріг, і посїдавши, вибрали, що добре, у посуд, а що погане, те геть повикидали.

⁴⁹Так буде й при кінцї сьвіту: вийдуть ангели, та й повідлучають лихих зміж праведних,

⁵⁰та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.

⁵¹І рече Ісус до них: Чи зрозуміли це все? Кажуть вони Йому: Так, Господи.

⁵²Він же рече їм: Тим же то кожен письменник, навчений про царство небесне, подібен чоловікові господареві, що виносить із свого скарбу нове й старе.

⁵³І сталось, як скінчив Ісус оцї приповістї, пійшов ізвідтіля.

⁵⁴І, прийшовши у свою країну, навчав їх у школї їх, так що вони дивувались і казали: Звідкіля в Сього така премудрість і сила?

⁵⁵Хиба Він не син теслї? хиба не Його мати зветь ся Мария? а брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда?

⁵⁶хиба не Його сестри між нами? Звідкіля ж се все в Него?

⁵⁷І поблазнились Ним. Ісус же рече до них: Не є пророк без чести, хиба що в своїй отчинї та в своїй домівцї.

⁵⁸І не зробив там многих чудес через недовірство їх.