¹Тодї прийшли до Ісуса письменники та Фарисеї з Єрусалиму, кажучи:

²Чого Твої ученики переступають переказ старших? бо не миють рук своїх, як їдять хлїб.

³Він же, озвавшись, рече до них: Чого ж се й ви переступаєте заповідь Божу ради переказу вашого?

⁴Бог бо заповідав, глаголючи: Поважай батька твого й матїр, і: Хто лає батька або матїр, нехай умре смертю.

⁵Ви ж кажете: Хто скаже батькові або матері: Се дар (Божий), чим би ти з мене мав покористуватись,

⁶той може не поважати батька свого або матери своєї. І знївечили ви заповідь Божу ради переказу вашого.

⁷Лицеміри, добре прорік про вас Ісаїя, глаголючи:

⁸Народ сей приближуєть ся до мене губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

⁹Та марно вони поклоняють ся менї, навчаючи наук заповідей чоловічих.

¹⁰І, прикликавши людей, рече до них: Слухайте та й розумійте:

¹¹Не те, що входить в уста, сквернить чоловіка, а що виходить із уст, те сквернить чоловіка.

¹²Приступивши тодї ученики, рекли до Него: Чи знаєш, що Фарисеї, чувши слово, поблазнились?

¹³Він же, озвавшись, рече: Усяка рослина, що не насаджував Отець мій небесний, викоренить ся.

¹⁴Не вважайте на них: проводирі вони слїпі слїпих. А коли слїпий веде слїпого, обидва впадуть у яму.

¹⁵Озвав ся ж Петр і каже до Него: Виясни нам сю приповість.

¹⁶Ісус же рече: Чи й ви ще без розуму?

¹⁷Чи ще не зрозуміли, що те, що входить в уста, йде в живіт, і звергаєть ся в одхідник;

¹⁸а те, що виходить із уст, береть ся з серця, і воно сквернить чоловіка.

¹⁹Бо з серця беруть ся ледачі думки, душогубства, перелюбки, блуд, крадїж, криве сьвідкуваннє, хула.

²⁰Оце, що сквернить чоловіка; а їсти, непомивши рук, се не сквернить чоловіка.

²¹Вийшов тодї Ісус ізвідтіля, і перейшов у Тирські та в Сидонські сторони.

²²Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся.

²³Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами.

²⁴Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого.

²⁵Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї.

²⁶Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам.

²⁷А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх.

²⁸Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

²⁹І, перейшовши Ісус ізвідтіля, прийшов близько до моря Галилейського, й, зійшовши на гору, сїв там.

³⁰І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх,

³¹так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

³²Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї.

³³І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу?

³⁴І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок.

³⁵І звелїв народові посїдати на землї.

³⁶І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові.

³⁷І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів.

³⁸А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.

³⁹І, відпустивши народ, увійшов у човен, та й прибув у границї Магдалські.