¹І відповів Йов і сказав:

²Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?

³А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.

⁴Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?

⁵Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;

⁶Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;

⁷Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.

⁸Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.

⁹Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;

¹⁰Творить великі дива, недовідні, безлїчні.

¹¹Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.

¹²Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?

¹³Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;

¹⁴Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?

¹⁵Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.

¹⁶Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,

¹⁷Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,

¹⁸Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.

¹⁹Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?

²⁰Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.

²¹Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.

²²Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.

²³Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.

²⁴Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?

²⁵Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;

²⁶Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.

²⁷Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,

²⁸То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;

²⁹А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?

³⁰Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,

³¹То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.

³²Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!

³³І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.

³⁴Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —

³⁵А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.