¹Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.

²Бо й сила в руках їх — до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.

³Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;

⁴Щиплють лободу попід корчами, — ягоди ялівцю — се хлїб їх.

⁵Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,

⁶Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.

⁷Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.

⁸Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!

⁹У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.

¹⁰Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.

¹¹Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,

¹²З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.

¹³Зрили стежку мою, все зʼуміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.

¹⁴Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.

¹⁵Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.

¹⁶А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.

¹⁷Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.

¹⁸Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.

¹⁹Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.

²⁰Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, — стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.

²¹Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.

²²Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.

²³О, я знаю, що ти примчиш мене ʼд смертї, до дому, де збіраються всї живучі.

²⁴Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?

²⁵А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?

²⁶А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.

²⁷Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.

²⁸Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.

²⁹Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.

³⁰Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.

³¹І цитра моя голосить, і сопілка ридає.