¹І відказав Елифаз із Теману й промовив:

²Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим,

³Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили?

⁴Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога!

⁵Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих!

⁶Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.

⁷Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений?

⁸Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв?

⁹Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли?

¹⁰Е й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого.

¹¹Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш?

¹²Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш?

¹³Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш?

¹⁴Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки?

¹⁵Глянь, він і сьвятим своїм не доймає віри, й самі небеса перед ним ще нечисті:

¹⁶Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність.

¹⁷Я буду говорити тобі, тільки слухай мене; я роскажу тобі те, що видав,

¹⁸Що чували мудрі й не затаїли чуваного від батьків своїх;

¹⁹В їх одних у руках була ще вся земля, і нї один чужинець ще не вештавсь між ними:

²⁰Поки ледачий живе, поти він і мучить себе, та й число лїт (його муки) закрите перед гнобительом;

²¹Шум страху в його в ушах, і під час спокою йде на його вбийник.

²²Не сподївається він із темряви спастися, а всюди меч перед собою бачить.

²³Блукаєсь усюди за куском хлїба; знає, що вже йому наготовлений, вже й під рукою в його день чорний.

²⁴Страшить його нужда, й тїснота подолїває його, наче царя перед боєм, —

²⁵За те, що простягав проти Бога він руку, й що вставав навпроти Вседержителя,

²⁶Виступав проти його з гордою шиєю, поза грубими щитами своїми;

²⁷За те, що вкрив лице собі салом своїм, а боки свої обложив жиром.

²⁸І оселиться він у містах розвалених, в господах, де вже нїхто не живе, що призначені на розвалини.

²⁹Не забагатїє він, і не вцїлїє майно його, й не розшириться по землї добуток його.

³⁰Мороку він не втече; галуззє його полумє спалить, а його самого подихом уст своїх захопить.

³¹Оманений нехай не довіряє марнотї, бо марна буде й заплата йому.

³²Перед часом прийде конець йому, й віттє його не буде зеленїти.

³³Мов виноградина та, поскидає він недоспілу ягоду свою, й, як маслина, поронить цьвіт свій.

³⁴Оттак опустїє дом безбожника, й огонь пожере шатри підкупства,

³⁵(в думцї) Почав він зло, а зродив льжу, та й нутро (серце) його наготовує зраду.