¹Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господнїх, приступив до архиєрея,

²і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим.

³Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба,

⁴і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш?

⁵Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).

⁶І затрусившись та стуманївши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити.

⁷Люде ж, що йшли з ним, стояли зʼумівшись, чуючи голос, нїкого ж не бачивши.

⁸Устав же Савло з землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й привели в Дамаск.

⁹І був він три днї невидющим, і не їв і не пив.

¹⁰Був же один ученик у Дамаску, на ймя Ананїя; і рече йому Господь у видїннї: Ананїє! Він же каже: Ось я, Господи.

¹¹Господь же до него: Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся,

¹²І видїв (Савло) у видїннї чоловіка, на ймя Ананїю, що (нїби) ввійшов і положив руку на него, щоб прозрів.

¹³Відказав же Ананїя: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподїяв сьвятим твоїм у Єрусалимі;

¹⁴і тут має власть од архиєреїв вязати всїх, хто призиває імя Твоє.

¹⁵Рече ж до него Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих:

¹⁶я бо покажу йому, скільки мусить він за ймя моє терпіти.

¹⁷Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим.

¹⁸І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся.

¹⁹І прийнявши їжу, покрепив ся. Був же Савло з учениками, що в Дамаску, днїв кілька.

²⁰І зараз проповідував по школах Христа, що се Син Божий.

²¹Дивувались же усї, хто чув, і казали: Чи се не той, що погубляв у Єрусалимі призиваючих се імя, та й сюди на те прийшов, щоб, звязавши їх, вести до архиєреїв?

²²А Савло вбивавсь у силу та в силу, й перемагав Жидів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос.

²³Як же сповнилось доволї днїв, змовили ся Жиди, вбити його.

²⁴Довідав ся ж Савло про змову їх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити.

²⁵Взявши ж його ученики в ночі, спустили через мур у коші.

²⁶Прийшовши ж Савло в Єрусалим, пробував пристати в ученики; та всї боялись його, не діймаючи віри, що він ученик.

²⁷Варнава ж, прийнявши його, повів до апостолів, і розповів їм, як він дорогою видїв Господа, і як він глаголав йому, та як у Дамаску одважно проповідував імя Ісусове.

²⁸І ввіходив і виходив з ними в Єрусалимі.

²⁹І одважно проповідував імя Господа Ісуса й розмовляв і змагав ся з Єленянами; вони ж лагодились убити його.

³⁰Довідавшись же брати, привели його в Кесарию, та й вислали його в Тарс.

³¹Церкви ж по всїй Юдеї і Галилеї і Самариї мали впокій, будуючись і ходячи в страсї Господнїм, а потїхою сьвятого Духа намножувались.

³²Стало ся ж, як переходив Петр усї, прийшов і до сьвятих, що проживали в Лиддї.

³³Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим.

³⁴І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.

³⁵І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.

³⁶Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила.

³⁷Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї.

³⁸Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.

³⁹Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна.

⁴⁰Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла.

⁴¹Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу.

⁴²І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа.

⁴³Стало ся ж, що доволї днїв пробував він у Йоппиї у одного Симона кожомяки (гарбаря).