¹Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами.

²Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.)

³І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер.

⁴Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок;

⁵яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.

⁶Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.

⁷І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?

⁸Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.

⁹Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї.

¹⁰Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.

¹¹Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.

¹²Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,

¹³прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його.

¹⁴Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.

¹⁵Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.

¹⁶А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.

¹⁷І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,

¹⁸і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.

¹⁹А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.

²⁰І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.

²¹І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.

²²Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому.

²³Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,

²⁴звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.

²⁵Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?

²⁶Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.

²⁷Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.

²⁸І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).

²⁹Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.

³⁰Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.