¹Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.

²І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.

³А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.

⁴А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.

⁵І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.

⁶А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.

⁷Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,

⁸і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.

⁹Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,

¹⁰кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.

¹¹Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.

¹²Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.

¹³Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

¹⁴Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.

¹⁵Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.

¹⁶На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,

¹⁷котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

¹⁸А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

¹⁹А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

²⁰Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

²¹Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

²²А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

²³Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

²⁴глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.

²⁵Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.

²⁶Мусимо бо до острова якогось пристати.

²⁷Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

²⁸і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

²⁹І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

³⁰Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,

³¹сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

³²Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

³³Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.

³⁴Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

³⁵Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.

³⁶Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.

³⁷Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.

³⁸А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

³⁹Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

⁴⁰І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

⁴¹Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.

⁴²Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.

⁴³Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,

⁴⁴а остальнї, — хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.