¹Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителї: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло.

²Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх.

³Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх.

⁴Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр.

⁵І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських; мали ж і Йоана за слугу.

⁶Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса,

⁷котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже.

⁸Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри.

⁹Савло ж, — (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него,

¹⁰сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господнї?

¹¹Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку.

¹²Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.

¹³Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим.

¹⁴Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посїдали.

¹⁵Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте.

¹⁶Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте:

¹⁷Бог народу Ізраїлського вибрав отцїв наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї.

¹⁸І до сорока лїт годував їх у пустинї.

¹⁹А зруйнувавши сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх.

²⁰А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддїв до Самуїла пророка.

²¹А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Беняминового, на сорок лїт.

²²А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою.

²³Із його ж насїння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спасителя Ісуса,

²⁴перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому.

²⁵Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.

²⁶Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.

²⁷Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його,

²⁸і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його.

²⁹Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі;

³⁰Бог же воскресив Його з мертвих.

³¹Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми.

³²А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям,

³³що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе.

³⁴А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт.

³⁵Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння.

³⁶Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє;

³⁷Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.

³⁸Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся;

³⁹і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.

⁴⁰Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:

⁴¹Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.

⁴²Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.

⁴³Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.

⁴⁴А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.

⁴⁵Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.

⁴⁶Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.

⁴⁷Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї.

⁴⁸Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя.

⁴⁹Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї.

⁵⁰Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх.

⁵¹Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию.

⁵²Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.