¹І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся.

²Як же почав ся спір і немале змаганнє Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання.

³Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам.

⁴Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив.

⁵Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.

⁶І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.

⁷Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.

⁸І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,

⁹і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.

¹⁰Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити.

¹¹Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.

¹²Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та Павел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.

¹³Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.

¹⁴Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.

¹⁵З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано:

¹⁶Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його,

¹⁷щоб остальні з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все.

¹⁸Звісні од віку Богові всї дїла Його.

¹⁹То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога;

²⁰а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови.

²¹Мойсей бо від стародавнїх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи.

²²Зволили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів між братами,

²³написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати — братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся.

²⁴Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували;

²⁵то зволилось нам, зібравшим ся однодушно вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,

²⁶людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.

²⁷Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом.

²⁸Зволилось бо сьвятому Духу та й нам, нїякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного:

²⁹щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові.

³⁰Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє.

³¹Прочитавши ж (ті), зрадїли від сього потїшення.

³²Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували.

³³Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів.

³⁴Зволив же Сила зостатись там.

³⁵Павел же та Варнава пробували в Антиохиї, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими.

³⁶По кількох же днях рече Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всїх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони мають ся.

³⁷Варнава ж раяв узяти з собою Йоана, званого Марком.

³⁸Павло ж не удостоїв брати з собою того, хто одлучивсь од них з Памфилиї, і не пійшов з ними на дїло.

³⁹Постала ж ріжниця, так, що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр,

⁴⁰Павел же, вибравши Силу, пійшов, переданий благодатї Божій від братів,

⁴¹і проходив Сирию і Киликию, утверджаючи церкви.