¹Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так?

²Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані,

³і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу.

⁴Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете.

⁵І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини.

⁶Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років.

⁷А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому.

⁸І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів.

⁹А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог,

¹⁰і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.

¹¹Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші.

¹²Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш.

¹³А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів.

¹⁴Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ.

¹⁵Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші,

¹⁶і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого.

¹⁷Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї,

¹⁸аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа.

¹⁹Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими.

²⁰Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його.

²¹Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина.

²²І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах.

²³Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.

²⁴І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина.

²⁵Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли.

²⁶Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного?

²⁷Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами?

²⁸Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?

²⁹Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів.

³⁰А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща.

³¹Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него:

³²Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись.

³³Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, — земля сьвята.

³⁴Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет.

³⁵Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі).

³⁶Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років.

³⁷Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте.

³⁸Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам.

³⁹Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет,

⁴⁰говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним.

⁴¹І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх.

⁴²Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв?

⁴³Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона.

⁴⁴Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив.

⁴⁵Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових.

⁴⁶Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового.

⁴⁷Соломон же збудував йому храм.

⁴⁸Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк:

⁴⁹Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого?

⁵⁰Хиба не моя рука зробила се все?

⁵¹Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви.

⁵²Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались.

⁵³Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.

⁵⁴Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него.

⁵⁵Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога,

⁵⁶і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.

⁵⁷Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него,

⁵⁸і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом,

⁵⁹і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій.

⁶⁰Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.