¹Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,

²що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.

³Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек.

⁴Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі.

⁵Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.

⁶Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.

⁷Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.

⁸Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.

⁹І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам.

¹⁰Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.

¹¹Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,

¹²а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, — осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв.

¹³А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились.

¹⁴І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла.

¹⁵Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.

¹⁶Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.

¹⁷Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде — слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.

¹⁸Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.

¹⁹Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.

²⁰І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,

²¹і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.

²²І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх.

²³І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх

²⁴Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.

²⁵О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.

²⁶Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.

²⁷Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.

²⁸Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут.

²⁹Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили,

³⁰а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?

³¹Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.

³²І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.

³³І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.

³⁴І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.

³⁵Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих.

³⁶Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;

³⁷Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.

³⁸Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне.

³⁹І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.

⁴⁰І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли.