¹Ісус же пійшов на гору Оливну.

²Вранцї ж ізнов прийшов у церкву, і всї люде приходили до Него; й сївши навчав їх.

³Приводять же письменники та Фарисеї до Него жінку, схоплену в перелюбі, і, поставивши її посерединї,

⁴кажуть Йому: Учителю, сю жінку схоплено в перелюбі, на самому вчинку.

⁵В законї ж Мойсей нам звелїв таких каменувати; Ти ж що кажеш?

⁶Се ж казали, спокушуючи Його, щоб мали чим винувати Його. Ісус же, схилившись до долу, писав пальцем по землї.

⁷Як же не переставали питати Його, піднявшись рече до них: Хто з вас без гріха, нехай первий кине камінь на неї.

⁸І, знов, схилившись до долу, писав по землї.

⁹Вони ж, почувши й докорені совістю, вийшли один за одним, почавши від старших та аж до останнїх; і зоставсь один Ісус та жінка, стоячи посерединї.

¹⁰Піднявши ся ж Ісус і нїкого не бачивши, тільки жінку, рече їй: Жінко, де ж ті винувателї твої? нїхто тебе не осудив?

¹¹Вона ж каже: Нїхто, Господи. Рече ж їй Ісус: І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.

¹²Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

¹³Казали тодї Йому Фарисеї: Ти про себе сьвідкуєш; сьвідченнє Твоє неправдиве.

¹⁴Озвавсь Ісус і рече їм: Хоч я сьвідкую про себе, правдиве сьвідченнє моє; бо я знаю, звідкіля я прийшов, і куди йду.

¹⁵Ви по тїлу судите; я не суджу нїкого.

¹⁶Коли ж я суджу, суд мій правдивий; бо я не один, а я й пославший мене Отець.

¹⁷І в законї ж вашому написано, що двох людей сьвідченнє правдиве.

¹⁸Я сьвідкую про себе, й сьвідкує про мене пославший мене Отець.

¹⁹Казали тодї Йому: Де Отець Твій? Відказав Ісус: Нї мене не знаєте, нї Отця мого. Коли б мене знали, й Отця мого знали б.

²⁰Такі слова промовив Ісус у скарбницї, навчаючи в церкві; і нїхто не хапав Його; бо ще не прийшла година Його.

²¹Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.

²²Сказали тодї Жиди: Чи не вбє Він себе, що каже: Куди я йду, ви не можете йти?

²³І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього.

²⁴Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

²⁵Казали тодї Йому: Хто Ти єси? І рече їм Ісус: Той, що з почину, як і глаголю вам.

²⁶Багато маю про вас глаголати й судити; тільки ж Пославший мене правдивий; і я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї.

²⁷Не розуміли, що про Отця їм глаголе.

²⁸Рече ж їм Ісус: Як знесете вгору Сина чоловічого, тодї зрозумієте, що се я, і що від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю.

²⁹І Пославший мене — зо мною; не зоставив мене одного Отець; бо я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому.

³⁰Як се Він промовляв, многі увірували в Него.

³¹Рече тодї Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові моєму, справдї ви ученики мої будете,

³²і зрозумієте правду, й правда визволить вас.

³³Відказали Йому: Ми насїннє Авраамове, й нї в кого не були в неволї нїколи. Як же Ти говориш, що вільнї будете?

³⁴Відказав їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що всякий, хто робить гріх, невільник гріха.

³⁵Невільник же не пробуває в дому до віку, Син пробуває до віку.

³⁶Коли ж Син визволить вас, справдї вільними будете.

³⁷Знаю, що ви насїннє Авраамове; та шукаєте вбити мене, бо слово моє не містить ся в вас.

³⁸Я, що видїв ув Отця мого, глаголю; а ви, що видїли в отця вашого, робите.

³⁹Озвались вони й казали Йому: Отець наш Авраам. Рече їм Ісус: Коли б ви дїти Авраамові були, дїла Авраамові робили б.

⁴⁰Тепер же шукаєте вбити мене, чоловіка, що вам правду глаголав, котру чув я від Бога. Сього Авраам не робив.

⁴¹Ви робите дїла отця вашого. Казали тодї Йому: Ми не з перелюбу родились: одного Отця маємо, Бога.

⁴²Рече ж їм Ісус: Коли б Бог отець ваш був, любили б ви мене; бо я від Бога вийшов і приходжу, бо не від себе прийшов я, а Він мене післав.

⁴³Чом бесїди моєї не розумієте? Бо не можете слухати слова мого.

⁴⁴Ви від отця диявола, й хотїння отця вашого диявола хочете робити. Той був душогубцем з почину, й в правдї не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.

⁴⁵А що я правду глаголю, не віруєте менї.

⁴⁶Хто з вас докорить менї за гріх? Коли ж правду глаголю, чому ви не віруєте менї?

⁴⁷Хто від Бога, слова Божі слухає. Тому ви не слухаєте, що ви не від Бога.

⁴⁸Озвались тодї Жиди, й казали Йому: Чи не добре ми кажемо, що Самарянин єси Ти, і біса маєш?

⁴⁹Відказав Ісус: Я біса не маю, а шаную Отця мого; ви ж не шануєте мене.

⁵⁰Я ж не шукаю моєї слави; єсть, хто шукає й судить.

⁵¹Істино, істино глаголю вам: Коли хто слово моє хоронити ме, смерти не побачить по вік.

⁵²Сказали тодї Йому Жиди: Тепер ми знаємо, що Ти біса маєш. Авраам умер і пророки, а Ти кажеш: Коли хто слово моє хоронити ме, не вкусить смерти по вік.

⁵³Хиба Ти більший єси, нїж отець наш Авраам, що вмер? І пророки повмирали. Ким Ти себе робиш?

⁵⁴Відказав Ісус: Коли я прославляю себе, слава моя нїщо. Єсть Отець мій, що прославляє мене, про котрого ви кажете, що Він Бог ваш.

⁵⁵І не пізнали Його; я ж знаю Його. А коли я скажу, що не знаю Його, буду подобний вам ложник. Нї, знаю Його, й слово Його хороню.

⁵⁶Авраам, отець ваш, рад був видїти день мій; та він увидїв, і зрадїв.

⁵⁷Казали тодї Жиди до Него: Не маєш пятидесяти років ще, і Авраама видїв єси?

⁵⁸Рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Перш нїж Авраамові бути, я був.

⁵⁹Брали тодї каміннє, щоб кидати на Него; Ісус же сховав ся, і вийшов з церкви, пройшовши посеред них, і пійшов так мимо.