¹Після сього пійшов Ісус на той бік моря Галилейського, Тивериядського.

²І йшло за Ним багато народу, бо бачили Його ознаки, що робив над недужими.

³Зійшов же на гору Ісус, і сидїв там з учениками своїми.

⁴Була ж близько пасха, сьвято Жидівське.

⁵Знявши ж Ісус очі і побачивши, що багато народу йде до Него, рече до Филипа: Звідкіля купимо хлїба, щоб вони попоїли?

⁶Се ж сказав, вивідуючи його, бо сам знав, що має робити.

⁷Відказав Йому Филип: За двістї денариїв хлїба не стане їм, щоб кожному з них хоч трохи досталось.

⁸Каже Йому один з учеників Його, Андрей, брат Симона Петра:

⁹Є тут хлопець один, що має пять хлїбів ячних та дві рибки; тільки що сього на стільки?

¹⁰Рече ж Ісус: Заставте людей сїдати. Була ж трава велика на тому місцї. Посїдали ж чоловіки, числом тисяч з пять.

¹¹Прийнявши ж хлїби Ісус, і оддавши хвалу, подав ученикам, ученики ж сидячим; так само й риби, скільки хотїли.

¹²Як же наситились, рече ученикам своїм: Позбирайте останки окрушин, щоб не пропало нїщо.

¹³Зібрали ж і наповнили дванайцять кошів окрушин із пяти хлїбів ячних, що зосталось у тих, що їли.

¹⁴Люде ж, бачивши, яку ознаку зробив Ісус, сказали, що се справдї пророк, грядущий на сьвіт.

¹⁵Як же постеріг Ісус, що хочуть прийти та схопити Його, щоб зробити Його царем, то пійшов ізнов на гору сам один.

¹⁶Як же настав вечір, пійшли ученики Його над море,

¹⁷і, ввійшовши в човен, плили на той бік моря у Капернаум. І вже стемнїло, й не приходив до них Ісус.

¹⁸А море, од великого вітру, що бурхав, піднялось.

¹⁹Одпливши ж гоней на двайцять і пять або трийцять, бачять, що Ісус ходить по морю, і до човна наближуєть ся, і полякались.

²⁰Він же рече їм: Се я; не лякайтесь.

²¹Тодї радо прийняли Його в човен, і зараз човен опинивсь коло землї, куди вони прямували.

²²Назавтра народ, стоячий по тім боцї моря, побачивши, що иншого човна не було там, тільки один той, у котрий ввійшли ученики Його, й що не ввійшов з учениками своїми Ісус у човен, а що самі ученики Його відчалили,

²³инші ж човни поприходили з Тиверияди поблизу місця, де їли хлїб, як хвалу оддав Господь;

²⁴побачивши ж оце люде, що Ісуса там нема, анї учеників Його, ввійшли і вони в човни, та й прибули в Капернаум, шукаючи Ісуса.

²⁵І, знайшовши Його на тім боцї моря, сказали Йому: Рави, коли прибув єси сюда?

²⁶Відказав їм Ісус і рече: Істино, істино глаголю вам: Шукаєте мене не тому, що бачили ознаки, а що їли хлїб, та й наситились.

²⁷Трудїть ся не для їжи погибаючої, а для їжи, що зостаєть ся в вічнє життє, котру Син чоловічий вам дасть; Сього бо Отець ствердив, Бог.

²⁸Казали ж до Него: Що нам робити, щоб чинити дїла Божі?

²⁹Відказав Ісус і рече їм: Се єсть дїло Боже, щоб вірувати в Того, кого післав Він.

³⁰Казали ж Йому: Що ж робиш Ти за ознаку, щоб видїли ми, та й вірували Тобі? що чиниш?

³¹Батьки наші манну їли в пустинї, як писано: Хлїб з неба дав їм їсти.

³²Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Не Мойсей дав вам хлїб з неба, а Отець мій дає вам хлїб з неба правдивий.

³³Бо хлїб Божий той, що сходить з неба, й життє дає сьвітові.

³⁴Казали ж до Него: Господи, всякого часу давай нам хлїб сей.

³⁵Рече ж їм Ісус: Я хлїб життя, хто приходить до мене, не голодувати ме, і хто вірує в мене, не жаждувати ме нїколи.

³⁶Тільки глаголю вам, що й видїли мене, та й не віруєте.

³⁷Усе, що дає менї Отець, до мене прийде; а хто приходить до мене, не вижену геть.

³⁸Бо зійшов я з неба, не щоб чинити волю мою, а волю Пославшого мене.

³⁹Се ж воля пославшого мене Отця, щоб з усього, що дав менї, не погубив я нїчого, а воскресив його останнього дня.

⁴⁰Се ж воля пославшого мене, щоб кожен, хто видить Сина й вірує в Него, мав життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.

⁴¹Миркали тодї Жиди про Него, що сказав: Я хлїб, що зійшов з небес;

⁴²і казали: Хиба се не Ісус, син Йосифів, котрого знаємо ми батька й матїр? Як же Він каже: Що з неба зійшов я?

⁴³Озвав ся ж Ісус і рече їм: Не миркайте між собою.

⁴⁴Нїхто не може прийти до мене, коли Отець, пославший мене, не притягне його, й я воскрешу його останнього дня.

⁴⁵Написано в пророків: І будуть усї навчені від Бога. Тим кожен, хто чув од Отця і навчивсь, приходить до мене.

⁴⁶Не то, щоб Отця хто видїв, тільки Той, хто від Бога, Той видїв Отця.

⁴⁷Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, має життє вічнє.

⁴⁸Я хлїб життя.

⁴⁹Батьки ваші їли манну в пустинї, та й повмирали.

⁵⁰Се хлїб, що з неба сходить, щоб, хто їсть Його, не вмер.

⁵¹Я хлїб живий, що з неба зійшов. Коли хто їсть сей хлїб, жити ме по вік; а хлїб, що я дам, се тїло моє, що я дам за життє сьвіту.

⁵²Змагались тодї між собою, говорячи: Як може Він дати нам тїло їсти?

⁵³Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Як не їсте тїла Сина чоловічого й не пєте Його крові, не маєте життя в собі.

⁵⁴Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.

⁵⁵Тїло моє справдї єсть їжа, а кров моя справдї єсть напиток.

⁵⁶Хто їсть тїло моє і пє кров мою, в менї пробуває, а я в йому.

⁵⁷Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною.

⁵⁸Се хлїб, що з неба зійшов. Не як батьки ваші їли манну та й повмирали; хто їсть сей хлїб, жити ме по вік.

⁵⁹Се Він глаголав у школї, навчаючи в Капернаумі.

⁶⁰Многі ж слухавши з учеників Його казали: Жорстоке се слово; хто може його слухати?

⁶¹Знаючи ж Ісус сам у собі, що миркають про Него ученики Його, рече їм: Се вас блазнить?

⁶²Що ж, коли побачите Сина чоловічого, як входить туди, де перше був?

⁶³Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що. Слова, що я глаголю вам, се дух і життє.

⁶⁴Тільки ж є такі між вами, що не вірують. Знав бо з почину Ісус, котрі не вірують, і хто зрадить Його.

⁶⁵І рече: Тим глаголав вам, що нїхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого.

⁶⁶Після сього багато з учеників Його пійшли назад, і вже більш з Ним не ходили.

⁶⁷Рече ж Ісус дванайцятьом: Чи й ви хочете йти?

⁶⁸Відказав тодї Йому Симон Петр: Господи, до кого йти нам? у Тебе слова життя вічнього,

⁶⁹і ми увірували й взнали, що Ти єси Христос, Син Бога живого.

⁷⁰Відказав їм Ісус: Хиба не я вас дванайцятьох вибрав? а один з вас диявол.

⁷¹Говорив же про Юду Симонового Іскариота: сей бо мав Його зрадити, один з дванайцяти.