¹Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

²Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹²Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹⁷За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

¹⁸Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

¹⁹Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

²⁰Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

²¹Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?

²²Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

²³І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.

²⁴Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

²⁵Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

²⁶Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

²⁷Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

²⁸І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

²⁹Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.

³⁰Я і Отець одно.

³¹Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.

³²Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?

³³Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.

³⁴Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?

³⁵Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, —

³⁶то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?

³⁷Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.

³⁸Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.

³⁹Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

⁴⁰та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.

⁴¹І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.

⁴²І увірували там многі в Него.