¹Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

²Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

³Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

⁴Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

⁵Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

⁶Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

⁷Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

⁸Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

⁹Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

¹⁰Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

¹¹Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

¹²Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

¹³Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

¹⁴Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

¹⁵І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

¹⁶Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.

¹⁷Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.

¹⁸Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.

¹⁹І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.

²⁰Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.

²¹Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.

²²Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

²³Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.

²⁴Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.

²⁵Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.

²⁶І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

²⁷Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.

²⁸І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.

²⁹Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.

³⁰Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.

³¹Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.

³²Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.

³³Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,

³⁴і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.

³⁵І заплакав Ісус.

³⁶Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

³⁷Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?

³⁸Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.

³⁹Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.

⁴⁰Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?

⁴¹Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.

⁴²Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.

⁴³І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!

⁴⁴І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

⁴⁵Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.

⁴⁶Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.

⁴⁷Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.

⁴⁸Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.

⁴⁹Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,

⁵⁰і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.

⁵¹Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,

⁵²і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.

⁵³З того ж дня нарадились, щоб убити Його.

⁵⁴Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.

⁵⁵Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.

⁵⁶Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?

⁵⁷Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.