¹Як же взнав Господь, що прочули Фарисеї, що Ісус більш учеників єднає і хрестить, нїж Йоан,

²(хоч Ісус сам не хрестив, а ученики Його;)

³то покинув Юдею, та й пійшов знов у Галилею.

⁴Треба ж було Йому проходити через Самарию.

⁵Приходить оце в город Самарянський, названий Сихар, поблизу хутора, що дав Яков Йосифу, синові своєму.

⁶Була ж там криниця Яковова. Оце ж Ісус, утомившись у дорозї, сидїв так на криницї; було ж коло шестої години.

⁷Приходить жінка з Самариї начерпати води. Рече їй Ісус: Дай менї пити.

⁸Ученики бо Його пійшли в город, щоб купити їжі.

⁹Каже ж Йому жінка Самарянка: Як се Ти, Жидовин бувши, пити просиш від мене, жінки Самарянки? Бо Жиди не сходять ся з Самарянами.

¹⁰Озвавсь Ісус і рече їй: Коли б знала дар Божий і хто се говорить тобі: Дай менї пити, ти просила б Його, й дав би тобі води живої.

¹¹Каже Йому жінка: Добродїю, і черпака не маєш, і колодязь глибокий; звідкіля ж маєш воду живу?

¹²Хиба Ти більший єси отця нашого Якова, що дав нам сей колодязь? і він сам з него пив, і сини його, й скот його.

¹³Озвавсь Ісус і рече їй: Всякий, хто пє воду сю забажає знов;

¹⁴хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічнє.

¹⁵Каже до Него жінка: Добродїю, дай менї сієї води, щоб не жаждувала, анї ходила сюди черпати.

¹⁶Рече їй Ісус: Іди поклич чоловіка твого, та й приходь сюди.

¹⁷Озвалась жінка і каже: Не маю чоловіка. Рече їй Ісус: Добре сказала єси, що чоловіка не маєш;

¹⁸пять бо чоловіків мала, та й тепер которого маєш, не чоловік тобі; у сьому правду сказала єси.

¹⁹Каже Йому жінка: Добродїю, бачу, що пророк єси Ти.

²⁰Батьки наші на сїй горі покланялись; а ви кажете, що в Єрусалимі місце, де треба покланяти ся.

²¹Рече їй Ісус: Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві.

²²Ви кланяєтесь, а чому — не знаєте; ми кланяємось, і чому — знаємо, бо спасеннє від Жидів.

²³Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому.

²⁴Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись.

²⁵Каже Йому жінка: Знаю, що Месия прийде (званий Христос). Як прийде Він, звістить нам усе.

²⁶Рече їй Ісус: Се я, що глаголю тобі.

²⁷І прийшли на се ученики Його, й дивувались, що Він із жінкою розмовляв; та нїхто не сказав: Чого тобі треба? або: Про що розмовляєш із нею?

²⁸Покинула тодї відро своє жінка, й пійшла в город, і каже людям:

²⁹Ійдїть подивіть ся на чоловіка, котрий сказав менї все, що я зробила; чи се не Христос?

³⁰Вийшли ж з города, й прийшли до Него.

³¹Тим часом просили Його ученики: Рави, їж.

³²Він же рече їм: Я маю їжу їсти, котрої ви не знаєте.

³³Казали ж ученики один до одного: Хиба хто принїс Йому їсти?

³⁴Рече їм Ісус: Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його дїло.

³⁵Хиба ви не кажете: Що ще чотирі місяцї, та й жнива прийдуть? Ось глаголю вам: Здійміть очі ваші, та погляньте на ниви, що вже пополовіли на жнива.

³⁶І приймає жнець плату, й збирає овощ у життє вічнє, щоб і хто сїє радував ся, і хто жне.

³⁷Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сїє, а инший, хто жне.

³⁸Я післав вас жати, коло чого ви не працювали; инші люде працювали, а ви на працю їх увійшли.

³⁹З города ж того багато увірувало в Него Самарян через слово жінки, сьвідкуючої: Що сказав менї все, що зробила.

⁴⁰Як же прийшли до Него Самаряне, просили Його зістатись у них; і зіставсь там два днї.

⁴¹І багато більше увірувало за слово Його.

⁴²А тій жінцї казали: Що вже не задля твого оповідання віруємо; самі бо чули, й знаємо, що се справдї Спас сьвіту Христос.

⁴³Через два ж днї вийшов звідтіля та прийшов у Галилею.

⁴⁴Сам бо Ісус сьвідкував, що пророк у своїй отчинї чести не має.

⁴⁵Як же прийшов у Галилею, прийняли Його Галилейцї, бачивши все, що зробив у Єрусалимі на сьвята: бо й вони ходили на сьвята.

⁴⁶Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі.

⁴⁷Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти.

⁴⁸Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте.

⁴⁹Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя.

⁵⁰Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов.

⁵¹Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий.

⁵²Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка.

⁵³Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.

⁵⁴Се знов другу ознаку зробив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.