¹Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,

²глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.

³Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.

⁴І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,

⁵то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.

⁶Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!

⁷Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?

⁸Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

⁹Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:

¹⁰Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.

¹¹Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.

¹²Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.

¹³А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.

¹⁴Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

¹⁵Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.

¹⁶Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

¹⁷Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

¹⁸І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.

¹⁹Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.

²⁰Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.

²¹Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.

²²Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.

²³Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.

²⁴Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!

²⁵Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

²⁶Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

²⁷Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога.

²⁸Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

²⁹Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,

³⁰та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.

³¹Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.

³²Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,

³³і бивши убють Його; а третього дня воскресне.

³⁴А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.

³⁵Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;

³⁶чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.

³⁷Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.

³⁸І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.

³⁹А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

⁴⁰Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,

⁴¹глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів.

⁴²А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.

⁴³І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.