¹І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

²І ось один чоловік у водянцї був перед Ним.

³І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

⁴Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

⁵І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

⁶І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

⁷Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

⁸Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него,

⁹і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

¹⁰Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

¹¹Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

¹²Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

¹³Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

¹⁴то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

¹⁵Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

¹⁶Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

¹⁷і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

¹⁸І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

¹⁹А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї.

²⁰А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

²¹І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

²²І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце.

²³І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя.

²⁴Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

²⁵Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

²⁶Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

²⁷І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

²⁸Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

²⁹щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

³⁰Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

³¹Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

³²Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

³³Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

³⁴Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?

³⁵Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.