¹І сталось, як Він молив ся на одному місцї, і як перестав, сказав один з учеників до Него: Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчив учеників своїх.

²Рече ж їм: Коли молитесь, кажіть: Отче наш, що на небесах! Нехай святить ся імя Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землї.

³Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї.

⁴І прости нам довги наші, як і ми прощаємо кожному довжникові нашому; й не введи нас у спокусу, а ізбави нас од лукавого.

⁵І рече до них: Хто з вас мати ме приятеля, і прийде до него о півночі, і скаже йому: Друже, позич менї три хлїби,

⁶бо приятель мій прийшов до мене з дороги, й не маю що поставити перед ним;

⁷а той із середини, озвавшись, скаже: Не турбуй мене; вже двері зачинені, і дїти мої зо мною в постелї; не можу, вставши, дати тобі:

⁸глаголю вам: Хоч і не дасть йому, вставши, що він йому друг, та задля докучання його, вставши, дасть йому, скільки йому треба.

⁹І я вам глаголю: Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й одчинить ся вам.

¹⁰Кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють.

¹¹У которого ж з вас, батьків, просити ме син хлїба, чи каменя подасть йому? а як риби, чи замість риби гадюку подасть йому?

¹²Або коли просити ме яйця, чи подасть йому скорпиона?

¹³Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?

¹⁴І вигнав біса, а той був нїмий. Стало ся ж, як диявол вийшов, промовив нїмий; і дивувавсь народ.

¹⁵Деякі ж з них казали: Вельзевулом, князем бісовським, виганяє біси.

¹⁶Другі ж, спокушуючи Його, ознаки від Него шукали з неба.

¹⁷Він же, знаючи думки їх, рече їм: Кожне царство, проти себе роздїлившись, пустїє; і господа — проти господи, падає.

¹⁸Коли ж і сатана проти себе роздїлить ся, як устоїть царство його? Бо кажете, що Вельзевулом виганяю біси.

¹⁹Коли ж я Вельзевулом виганяю біси, то сини ваші ким виганяють їх? Тим суддями вашими вони будуть.

²⁰Коли ж пальцем Божим виганяю біси, то конче пристигло до вас царство Боже.

²¹Коли ж сильний, вʼоружившись, стереже свого двору, то в спокою добро його.

²²Коли ж сильнїщий над него, прийшовши, подужає його, то всю зброю його бере, що на неї вповав, та й роздає здобич його.

²³Хто не зо мною, той проти мене; і хто не збирає зо мною, розсипає.

²⁴Як же нечистий дух вийде з чоловіка, то блукає по безвіддях, шукаючи впокою, і, не знайшовши, каже: Вернусь до домівки моєї, звідкіля вийшов.

²⁵І прийшовши знайде її виметену й прибрану.

²⁶Тодї йде та бере сїм инших духів, злїщих над себе; і, ввійшовши, домують там; і буде останнє чоловіка того гірше першого.

²⁷Стало ся ж, як промовляв Він се, піднявши одна жінка зміж народу голос, каже Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, й соски, що ссав єси.

²⁸Він же рече: Блаженні ж і ті, що слухають слово Боже, та й хоронять його.

²⁹Як же народ громадив ся, почав глаголати: Кодло се лукаве; воно ознаки шукає, і не дасть ся ознака йому, тільки ознака Йони пророка.

³⁰Бо, як Йона був ознакою Ниневянам, так буде й Син чоловічий кодлу сьому:

³¹Цариця полуденна встане на суд із чоловіками кодла сього, та й осудить їх: бо прийшла вона з краю землї послухати премудростї Соломонової; а ось більший Соломона тут.

³²Ниневяне встануть на суд із кодлом сим, та й осудять його; бо покаялись по проповідї Йониній; а ось більший Йони тут.

³³Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, на потайному не ставить, нї під посудину, а на сьвічнику, щоб хто входить, сьвітло бачив.

³⁴Сьвітло тїлу око; коли ж оце око твоє ясне буде, то й все тїло твоє сьвітле: коли ж лихе буде, то й тїло твоє темне.

³⁵Гледи ж оце, щоб сьвітло, що в тобі, не була темрява.

³⁶Коли ж тїло твоє все сьвітле, не маючи нїякої частини темної, то буде сьвітле все, як би сьвічка сяєвом просьвічувала тебе.

³⁷Як же Він промовляв, просив Його Фарисей один, щоб обідав у него; ввійшовши ж, сїв за столом.

³⁸Фарисей же, побачивши, здивував ся, що перше не обмив ся перед обідом.

³⁹Рече ж Господь до него: Тепер ви, Фарисеї, верх чаші і блюда очищаєте; середина ж ваша повна здирства та лукавства.

⁴⁰Безумні! хиба, хто зробив верх, і середини не зробив.

⁴¹Тільки давайте милостиню з того, що є, і ось усе чисте вам буде.

⁴²Та горе вам, Фарисеї! бо даєте десятину з мяти, рути і всякого зїлля, а минаєте суд і любов Божу. Се повинні були чинити, да й того не залишати.

⁴³Горе вам, Фарисеї! бо любите перві сїдалища по школах і витання на торгах.

⁴⁴Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! бо ви мов гроби, що їх невидко, й люде, ходячи поверх них, не знають.

⁴⁵Озвав ся ж один з законників, і каже Йому: Учителю, так говорячи, ти й нас обижаєш.

⁴⁶Він же рече: І вам, законникам, горе! що накладуєте людям тягарі, котрі важко носити, а самі одним пальцем вашим не приторкнетесь до тягарів.

⁴⁷Горе вам! що будуєте гроби пророкам, батьки ж ваші повбивали їх.

⁴⁸Правдиво ви сьвідкуєте, і любі вам учинки батьків ваших; бо се вони повбивали їх, ви ж будуєте їм гроби.

⁴⁹Тим і премудрість Божа глаголе: Пішлю до них пророків та апостолів, і инших з них вони вбивати муть та гонити муть,

⁵⁰щоб відомстити за кров усїх пророків, пролиту від основання сьвіта, кодлу сьому,

⁵¹від крові Авеля аж до крові Захарії, що полїг між жертївнею й храмом. Так, глаголю вам, відомстить ся кодлу сьому.

⁵²Горе вам, законники! що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли, й тим, що входять, заборонили.

⁵³Як же промовляв Він се до них, стали письменники та Фарисеї вельми наступати на Него, й допитуватись у Него про многі речі,

⁵⁴чигаючи на Него й шукаючи вхопити що з уст Його, щоб обвинувати Його.