¹Авраам же був старий, у лїтах приклонних, і Господь благословив Авраама в усьому.

²І каже Авраам рабові свойму, найстаршому в господї в його, що правив усїм достатком його: Ось положи руку твою під стегно моє.

³І заклену тебе Господом, Богом небесним і Богом земним, що не візьмеш синові мойму жени з дочок Канаанських, що між ними живу.

⁴А тільки в землю мою, де я родивсь, пійдеш і до роду мого, та й візьмеш жену синові мойму Ізаакові відти.

⁵Каже ж до його раб: Коли б то не схотїла йти молодиця слїдом за мною в землю сю, чи вернути сина твого в землю, що з неї вийшов єси?

⁶Каже ж до його Авраам: Остерегайся вертати сина мого туди.

⁷Господь, Бог неба й Бог землї, що вивів мене з господи панотця мого із землї, що в нїй родився, той що глаголав менї, і що клявся менї глаголючи: Тобі оддам землю сю й насїнню твойму, той пошле ангела свого перед тобою, дак і візьмеш жену синові мойму Ізаакові звідти.

⁸Коли ж би не схотїла молодиця пійти за тобою, чист будеш од закляття мого; тільки сина мого не вертай туди.

⁹І положив раб руку свою під стегно Авраамові, панові свойму, та й клявсь йому про сю річ.

¹⁰І взяв раб десятеро верблюдів з між верблюд пана свого і з усякого добра в господаря свого, та й пійшов, бо всї добра господаря його були в його руцї, та знявсь і пійшов у Месопотамію, у Нахорів город.

¹¹І поставив верблюди під городом навколїшки коло колодязя водяного надвечір, як виходять жінки брати воду.

¹²І каже: Господе, Боже пана мого Авраама, погоди менї сьогоднї і сотвори милость панові мойму Авраамові.

¹³Оце я став коло колодязя водяного, дочки ж міських людей виходити муть брати воду.

¹⁴І нехай буде дївчина, що їй скажу: Нахили водоносного глека твого напитись менї, і промовить менї: Пий, я й верблюди твої понаповаю, нехай вона буде та, що наготовив рабові твойму Ізаакові, і по сьому відатиму, що сотворив єси милость панові мойму, Авраамові.

¹⁵І сталось, перш нїж він промовив, аж ось Ребека й виходить, що родилась Бетуїлові, Милчиному синові, жінки Нахорової, брата ж Авраамового, і держачи водоноса на плечі свойму.

¹⁶Дївиця ж була дуже вродлива, дївувала ще, нїхто не взнав її. Війшовши ж до колодязя, сповнила водоноса свого та й ійде вгору.

¹⁷Побіг же раб на вперейми, та й каже: Дай менї напитись з водоноса твого.

¹⁸Вона ж каже: Пий, добродїю. І хутенько зняла водоноса на руку, та й дала йому напитись до схочу.

¹⁹І напоївши каже: І верблюдам твоїм наливати му докіль понапиваються.

²⁰І хутенько спорожнила водоноса в пійло та й метнулась ізнов до колодязя черпнути води та й улила верблюдам усїм.

²¹Чоловік же придивлявся до неї мовчки, щоб зрозуміти, чи погодив Бог у дорозї йому, чи нї.

²²Сталося ж, як перестали всї верблюди пити, узяв чоловік каблучку золоту, вагою в пів секля, та двї запинки на руки їй, у десять секлїв ваги.

²³І поспитав її та й каже: Чия єси дочка? Скажи менї, чи єсть у панотця твого в господї місце про нас на ночлїги?

²⁴Вона ж каже йому: Дочка я Бетуїлова, сина Милчаного, що його вродила Нахорові.

²⁵І каже йому: І соломи й харчі в нас доволї, і місце є про ночлїги.

²⁶І дякуючи Господу чоловік поклонивсь,

²⁷І каже: Благословен Господь, Бог пана мого Авраама, що не оставив без милостї своєї й правди пана мого, і менї погодив Господь прибути в домівку брата пана мого.

²⁸І побігла дївиця і зʼясувала в господї матері своїй сї речі.

²⁹Ребецї ж доводивсь братом на імя Лабан. І метнеться Лабан до чоловіка до колодязя.

³⁰І сталось, як побачив каблучку й запинки на руках у сестри своєї, і як почув слова Ребечині, сестри своєї, що каже: Так мовляв менї чоловік, дак прийшов Лабан до чоловіка, аж він стоїть при верблюдах коло колодязя.

³¹І каже: Увійди, благословенний од Господа. Чого стоїш ізнадвору? Я ж наготовив господу й місце про верблюди.

³²І ввійшов чоловік у господу, і порозсїдлував верблюди, і дав Лабан соломи й сїна верблюдам і води помити ноги йому і людям, що були з ним.

³³І поставив перед ними наїдки. Він же каже: Не їсти му, поки не виповню мого посольства. І каже: Говори.

³⁴І говорить він: Раб Авраамів я.

³⁵Господь же благословив пана мого велико, і зробивсь він великим; і дав йому товар і отари, і срібло й золото, і раби і рабинї, і верблюди й осли.

³⁶І вродила Сарра, жона пана мого, сина панові мойму, як була стара, і оддав йому все, що мав.

³⁷І закляв мене пан мій говорючи: Не візьмеш ти жени синові мойму зміж дочок Кананейських, що я седжу в їх землї,

³⁸А в госпо́ду панотця мого пійдеш і до роду мого, і візьмеш мойму синові жону звідти.

³⁹Сказав же я панові мойму: А може не схоче молодиця зі мною йти.

⁴⁰Каже тодї менї: Господь, що перед ним ходжу, пошле ангела свого з тобою, і погодить у дорозї твоїй, і візьмеш ти жену синові мойму з мого роду, і з дому панотця мого.

⁴¹Тодї будеш чист од заклинання мого; коли бо дійдеш до родини моєї, і не дадуть тобі, будеш чист од заклинання мого.

⁴²І прийшовши сьогоднї до колодязя, казав я: Господе, Боже пана мого Авраама, коли погодив єси в дорозї моїй, що її оце верстаю,

⁴³Ось я став коло колодязя водного, і дочки городянські виходять брати воду, і коли буде дївиця, що ій промовлю: Дай менї напитись із водоноса твого трохи води,

⁴⁴І скаже менї: І ти пий, і верблюдам твоїм вільлю, нехай ся буде жена, що наготовив Господь мого пана синові.

⁴⁵І перш, нїж я промовив у серцї мойму, вже Ребека йшла з водоносом на плечі, і спустилась вона до колодязя, і набрала води. І сказав я їй: Дай, будь ласко, напитись менї.

⁴⁶І хутенько зняла вона водоноса свого із себе на руку, та й каже: Пий, і верблюди твої понаповаю. От я напивсь і верблюди мої понаповала.

⁴⁷І поспитав її, і промовив: Чия дочка єси, повідай менї. Вона ж каже: Дочка я Бетуїла Нахоренка, що вродила йому Милка. І дав я їй каблучку і запинки на руки її.

⁴⁸І дякуючи поклонивсь Господу, і благословив Господа Бога пана мого, Авраама, що погодив менї в дорозї праведній, узяти дочку в брата панового синові його.

⁴⁹Оце ж, коли ви сотворите милость і правду до пана мого, повідайте менї, щоб я повернувсь або праворуч, або лїворуч.

⁵⁰Відказуючи ж Лабан та Бетуїл сказали: Від Господа прийшло се дїло. Не зможемо тобі сказати проти нї лихого, нї доброго.

⁵¹Ось, Ребека перед тобою, возьми її та й піди, і нехай буде вона жоною синові пана твого, яко же глаголав Господь.

⁵²І сталось, як почув раб Авраамів словеса сї, поклонився до землї Господу.

⁵³І повносив раб сосуди золоті і срібляні, і сукнї, та оддав Ребецї, і подав гостинцї братові її й матері її.

⁵⁴І їли й пили, і він і чоловіки, що були з ним, та опочили, і повставали в ранцї, і каже: Відпустїте мене до пана мого.

⁵⁵Промовили ж браттє її й мати її: Нехай пробуде дївиця з нами з десяток день, а потім і пійде.

⁵⁶Він же каже до них: Не держіте мене. Господь погодив у дорозї менї; мушу йти до пана мого.

⁵⁷Вони ж сказали: Прикличмо дївицю, та й спитаймо її з уст її.

⁵⁸І прикликали Ребеку, і казали їй: Чи пійдеш з чоловіком сим? Вона ж каже: Пійду.

⁵⁹І відпустили Ребеку, сестру свою, і мамку її, і раба Авраамового, і хто з ним були.

⁶⁰І благословили Ребеку, і промовили до неї: Нехай же родяться від тебе, сестро наша, тисячі тисяч, і потомство твоє нехай підгортає під себе царини ворогів твоїх!

⁶¹Уставши ж Ребека й рабинї її посїдали на верблюди, та й пішли з чоловіком. І взяв раб Ребеку, та й пішов.

⁶²Ізаак же прийшов з Бейер-Лахай-Рої; жив бо він у землї полуденнїй.

⁶³Вийшов же над вечір Ізаак на поле, розігнати думки. І позирне очима своїми, та й бачить, ідуть верблюда.

⁶⁴І позирнувши Ребека очима своїми, побачила Ізаака та й ізскочила з верблюда.

⁶⁵І каже рабові: Хто сей чоловік, що йде по полю на зустріч нам? Каже ж раб: Се пан мій; вона узявши намітку, закуталась.

⁶⁶І повідав раб Ізаакові все, що вчинив.

⁶⁷Увійшов же Ізаак у намет матері своєї, і взяв Ребеку, і стала йому жінкою, і влюбив її, і втїшивсь Ізаак по Саррі, матері своїй.