¹І звідти вийшов Давид і перебував в безпечних місцях в Ен-Гадди.

²Як же вернувся Саул із походу свого прити Филистіїв, зʼясовано йому: Давид обертається тепер в Енгадській пустинї.

³Узяв тодї Саул три тисячі з усього Ізраїля вибраних людей та й пустивсь, шукати Давида й людей його, по горах, куди дикі кози можуть ходити.

⁴По дорозї прийшов до хлївів овечих; а була там печера, й ввійшов туди Саул справити свою природну потребу; тим часом у кінцї в печері сидїв Давид із своїми людьми.

⁵І казали Давидові люде його: Оце ж той день, що про його казав тобі Господь: Видам тобі в руки ворога твого, щоб ти чинив із ним, що тобі вподобаєсь. Давид же встав та й урізав тихцем кусень поли в верхній одежі в Саула.

⁶Опісля ж ударила Давида совість, що він урізав поли в Сауловій одежі.

⁷І сказав він людям своїм: Нехай не дозволить менї Бог вдїяти таке мойму панові, помазанникові Господньому, щоб наложити на його руку, бо він помазанник Господень.

⁸І зупинив Давид своїх людей сими словами і не дав їм устати на Саула. А Саул устав і вийшов із печері на дорогу.

⁹Потім встав і Давид, покинув печеру та й промовив услїд Саулові: Пане мій, царю! Озирнеться Саул, коли ж Давид припав лицем до землї та й поклонивсь йому.

¹⁰І каже Давид Саулові: На що ти слухаєш людського наговору, що мовляють: Давид хоче лиха тобі?

¹¹Ось сьогоднї бачив єси своїми очима, що Господь віддавав тебе в руки мої в печері; менї ж і радили тебе вбити, та я ощадив тебе і сказав: не зніму руки на пана мого, бо він помазанник Господень.

¹²Отче мій! споглянь, ось у мене в руцї клапоть з одежі твоєї; я урізав поли в твоїй одежі, а тебе не вбив; з сього зрозумій, що я не мислю тобі зла й зради і не провинивсь проти тебе нїчим, а ти наважився, щоб загубити мою душу.

¹³Нехай Господь між нами двома розсудить, нехай Господь за мене на тобі помститься,

¹⁴Як се й говорить стара приповідка: від безбожних виходить безбожність; моя ж рука не буде на тобі.

¹⁵За ким уганяти вийшов царь Ізраїльський? Кого переслїдуєш ти? Здохлого пса, одну блоху!

¹⁶Нехай же Господь буде суддею та й розсудить між обома нами. Він розбере справу мою і спасе мене від руки твоєї.

¹⁷Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде? Та й заплакав Саул у голос,

¹⁸І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав менї добро, тодї як я заподїяв тобі зло;

¹⁹Ти доказав те сьогоднї, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки.

²⁰Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу?

²¹Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руцї остоїться царюваннє над Ізраїлем.

²²Поклянися ж менї Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму.

²³І поклявсь у тому Давид Саулові. Тодї двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.