¹І молилась Анна й промовила: Звеселився дух мій в Бозї; в гору знявсь ріг мій в Господї моїм; широко отворились уста мої на ворогів моїх, бо я зрадїла спасеннєм твоїм.

²Нема рівно сьвятого як Господь, нема другого крім тебе; один він бо наша скела, один тільки Бог наш.

³Не причиняйте слів гордих; надто сьмілі слова нехай не виходять із уст ваших, бо Господь один: Бог тямущий, а дїла у него все готові.

⁴Ламлеться лук у потужних, а немічні оперізуються силою;

⁵Ситі хлїб свій заробляють, голодні сьвяткують; неплідна сїм раз роджає, плідна яловіє.

⁶Бог і мертвить, Бог і живить; він зводить у глибінь, і в гору підносить;

⁷Злиденним й багачам (по вподобі) робить, одного веде униз він, другого угору.

⁸З пороху земного нуждаря підносить, з грязї бідного у гору возносить, щоб з князями посадити, у наслїддє престолом слави надїлити; бо від Господа основи землї, і він заложив на них кулю земну.

⁹Ноги праведних він стереже, а безбожники в темряві потонуть; бо не своєю силою кріпкий чоловік.

¹⁰Хто б устав на Бога згорда, загрімить над ним з неба. Судить Бог усю вселенну, міць дає цареві, і помазанцеві рога високо возносить.

¹¹І вернув Елкана в Раму в домівку свою, а хлопець оставсь служити Господу під назиром сьвященника Ілїї.

¹²Сини ж Іліїні та були ледачі люде, що не дбали про Господа,

¹³Анї про обовязки сьвященничі супроти народу. Що заколе бувало хто жертву, то мясиво ще вариться, а вже слуга сьвященників приходить з трозубою виделкою в руцї,

¹⁴Та й запускає її в казан, горщик чи то сковороду, і що вилка вутягнуть, бере сьвященник собі! Так вони чинили з усїма Ізрайлитянами, що приходили туди в Силом.

¹⁵І перш нїж бувало пустять товщ з димом, прийде сьвященників слуга та й каже тому, хто жертвує: Давай лишень мясива на печеню сьвященникові! Нетреба йому від тебе вареного мясива, дай сирцем!

¹⁶Як відкаже ж йому той: Перше треба пустити з димом тук, як се належиться, тодї й бери що тобі любо, так він відказує йому: Нї, зараз давай, а не даси, возьму силоміць!

¹⁷Оце ж були дуже тяжкі провини перед Господом обох молодиків, бо вони відвертали від приношення жертов Господеві.

¹⁸Самуїл ж доглядав служби перед Господом, хлопчик, підперезаний ільляним опліччем (ефодом).

¹⁹До того ж обмисляла його мати верхньою маленькою одежиною та й приносила що року, приходючи з чоловіком, щоб зложити на жертву.

²⁰І благословляв тодї Ілїй Елкану й жінку його щоразу, й промовляв: Нехай дасть тобі Господь потомків від сієї жінки намість відданого, що віддав єси його Господеві! Тодї вертались вони у свою домівку.

²¹І погодив Господь Аннї так, що вона вродила ще три сини й дві дочки. Молодик же Самуїл ріс при Господї.

²²Був Ілїй дуже вже старий чоловік. Однакже, як бувало почує, що коять сини його всьому Ізрайлеві, та що вони пригортаються до женщин, що служили при громадському наметї,

²³Так і каже було їм: Про що ви коїте таке, як я чую від усього люду Ізраїльського?

²⁴Нї, дїти мої, ледача йде про вас поголоска, яку я зачуваю; ви приводите до переступу народ Господень!

²⁵Як чоловік провиниться проти чоловіка, то помоляться про його Господеві, як же чоловік (сьвященник) провинить Господеві, то хто молитись ме за ним? Но вони не слухали батькового слова, бо Господь призначив уже їм смерть.

²⁶Молодий же Самуїл підростав що раз більше і здобував усе більш ласку в Господа, як і в людей.

²⁷І прийшов Божий чоловік до Ілїї та й рече йому: Тако глаголе Господь: Чи я ж не обявився домові батька твого, як вони були ще в дому Фараоновому в Египтї,

²⁸Та чи не вибрав його собі із усїх поколїнь Ізрайлевих у сьвященники, щоб приступав до жертівника мого, щоб запалював кадило і носив ефод передо мною? Чи не удїлав я домові отця твого з усїх жертов синів Ізрайлевих?

²⁹Про що ж се ви берете під ноги мої жертви й хлїбні приноси, що я заповідав для храмини моєї, і чому ти поважаєш синів твоїх над мене, що ви годуєтесь найпереднїйшими частями з усїх жертов народу мого Ізраїля?

³⁰За се ж ось як говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Я сказав був: дім твій і дім отця твого буде служити перед лицем моїм по віки; та тепер говорить Господь: не так воно буде; бо я прославлю тих, що мене будуть прославляти, а хто мене зневажає, того соромити му.

³¹Настане час, що відсїчу руку твою і руку дому вітця твого, так що в твоїй родинї не буде старця.

³²Тодї будеш позирати на противника твого у всьому щастю Ізрайлевому, та в твоїй родинї не буде нїкого старезного по всї днї.

³³Та не відкину я всякого з тебе від жертівника мого, щоб колоти очі твої, і мучити душу твою; усе ж потомство твоє в середнїх лїтах буде гинути.

³⁴Ознакою ж тобі, що станеться з обома синами твоїми, Офнїєм і Пинеесом, буде: що вони обидва помруть одного дня.

³⁵Я ж собі поставлю надїйного сьвященника, що чинити ме волю мою по душі менї; і збудую йому незрушиму господу, і буде він по всї днї ходити перед помазанником моїм.

³⁶І буде колись так, що, хто б нї зоставсь із потомків твоїх, приходити і припадати ме перед ним, випрошуючи гроша срібного і скибочку хлїба, та казати ме: Прийми мене на яку послугу в твойму левітському урядованню, щоб мати чим прохарчуватись.