¹Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу.

²Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу.

³І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу.

⁴І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.

⁵І справлявсь Давид розважно всюди, куди й нї посилав його Саул, так що Саул поставив його отаманом над військовими людьми, і влюбив його ввесь люд і самі прибічники Саулові.

⁶Та як ійшли вони додому і вертавсь Давид подужавши Филистія, то виходило тодї з усїх Ізрайлевих городів жіноцтво на стрічу цареві Саулові, танцючи й сьпіваючи під веселу гру бубнів та цимбал,

⁷І викликало жіноцтво приграваючи: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч.

⁸І розсердився Саул вельми, і не до вподоби було йому се слово, і сказав він: Давидові присьпівано десятки тисяч, а менї тисячі; йому не стає ще хиба царства.

⁹І позирав Саул скрива на Давида з того часу і надальше.

¹⁰На другий же день найшов злий дух від Бога на Саула, і був він не при собі в палатї: Давид же пригравав на струнах, як і щодня, а в Саула та був спис у руцї.

¹¹І метнув Саул списа, думаючи: Прибю Давидаʼд стїнї, та Давид вхиливсь від його і сього другого разу.

¹²І почав Саул боятись велико Давида, бо з ним був Бог, як відступав від Саула.

¹³І віддалив його Саул від себе, і зробив його отаманом тисяцьким, і входив він та виходив перед народом.

¹⁴І поступав Давид во всьому розважно, бо з ним був Господь.

¹⁵А Саул, вбачаючи, що він вельми розважний, боявсь його;

¹⁶А ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він входив і виходив перед ними.

¹⁷І промовив Саул Давидові: Ось тобі старша дочка моя Мерова, даю тобі її за жінку, тількі ж мусиш менї бути хоробрим і Господнї бої вести. Саул же думав: Нехай не моя рука буде на йому, а рука Филистіїв нехай буде на йому.

¹⁸Давид же відказав Саулові: Хто я такий, або що за життє моє та рід батька мого в Ізраїлї, щоб менї зятьом твоїм бути?

¹⁹Як настав же час оддати Саулову дочку Мерову за Давида, оддано її Адріелеві з Мехоли за жінку.

²⁰Та полюбила Давида друга дочка Саулова, Мелхола, і як сповіщено про се Саула, задовольнило воно його.

²¹Саул бо думав: Оддам її за його, щоб вона була йому сїттю, і щоб Филистії наложили руку на його. От і заявив Саул Давидові: Через другу будеш оце моїм зятем.

²²І переказав Саул Давидові через дворян своїх: Перемовтесь потай з Давидом таким робом: Царь прихилен до тебе і всї прибічники його вподобали тебе; так тобі можна царським зятем бути.

²³І передали слуги Саулові в слух Давидів усї ті слова; Давид же відказує: Чи то ж вам здається малою річчю зробитись царським зятем, бувши вбогим і малим чоловіком?

²⁴І пересказали дворяне Саулові: Так і так сказав Давид.

²⁵І повелїв Саул: Скажіте Давидові так: Царь не бажає нїякого весільнього гостинця, опріч сотнї Филистійських переднїх шкірочок, щоб помститись над царськими ворогами. Саул же міркував про те, як би згубити Давида з сьвіту Филистійською рукою.

²⁶Як же дворяне його сповістили про се Давида, то Давида задоволило се, щоб стати царським зятем.

²⁷Ще назначені днї не минули, а Давид зладивсь і пійшов із людьми своїми в дорогу, та й убив між Филистіями двістї чоловіка, і принїс Давид їх передні шкірочки, та й поклав їх повну лїчбу перед царем, щоб йому зробитись царським зятем. І оддав йому Саул свою дочку Мелхолу за жінку.

²⁸І бачив Саул і спізнав, що Господь є з Давидом, і що ввесь Ізраїль його любить, та що й Мелхола, дочка Саулова, його любить,

²⁹То почав Саул іще більше боятись Давида. От і зробився Саул ворогом Давидовим довіку.

³⁰І як двинули Филистійські воєводи в поле, то Давид від самого часу їх виходу поводивсь розважнїйше над усїх слуг Саулових, так що його імя велико вславилось.