¹І казав Саул синові свойму Йонатанові і всїм прибічникам своїм, що треба Давида вбити. Саулів же син Йонатан вельми прихилен був до Давида;

²Тим переказав Йонатан Давидові: Отець мій Саул наваживсь тебе зігнати з сьвіту; оце ж остерегайся завтра; сховайсь і седи потай усїх!

³Сам же я вийду і стану в полі коло батька, як ти ховати мешся, і розмовляти му про тебе з батьком, і коли довідаюсь про що, сповіщу тебе.

⁴І промовляв Йонатан перед батьком своїм добре про Давида та й каже йому: Не гріши, царю, проти слуги твого Давида, бо він проти тебе нї в чому не переступив і з усїх його вчинків був тобі великий хосен;

⁵Він одважував душу свою, щоб убити Филистія, і Господь подав усьому Ізраїлеві побіду велику. Ти се бачив сам і веселився. Про що ж тобі брати на себе гріх, проливаючи безвинну кров і вбиваючи Давида без причини?

⁶І послухав Саул Йонатана, і поклявся: Так певно, як Господь живе, він не вмре.

⁷Покликав тодї Йонатан Давида та й передав йому всю ʼцю розмову, і привів Давида до Саула, і був Давид у його при боцї, як і перше.

⁸Як запалала ж війна знов, двинув Давид у поле і воював з Филистіями і вчинив між ними велике побоїще, так що вони втекали від його.

⁹Та напав на Саула злий дух від Бога, і він седїв раз дома і держав у руцї свого списа, тим часом як Давидова рука дзвонила в струни.

¹⁰І хотїв Саул прибити Давида списом своїм до стїни, та Давид відскочив перед Саулом, а спис встромивсь у стїну; і втїк Давид і спасся тієї ночі.

¹¹І послав Саул слуг в Давидову домівку стерегти його, щоб завтра вбити його. Та Мелхола, жінка його, сказала Давидові: Коли ти не спасеш життя твого в сю ніч, то вранцї будеш убитий.

¹²І спустила Мелхола Давида через вікно; так він і втїк та й вратувався.

¹³Мелхола ж узяла подобину чоловічу, положила в постїль, а в головах положала козину кожу та й прикрила одежою.

¹⁴Як же прислав Саул слуг взяти Давида, заявила: Він нездужає.

¹⁵І послав Саул слуг, щоб оглянули Давида, та й наказав: Принесїте його сюди з постелею, щоб убити його.

¹⁶І як прийшли посланцї, аж се на постелї лежить статуя, а в головах у неї козина кожа з шерстею.

¹⁷І каже Саул Мелхолї: Чому ти так мене ошукала, що дала ворогові мойму втекти? І відказала Мелхола Саулові: Він грозив менї: пусти мене, ато вбю тебе.

¹⁸Утїкши так Давид і врятувавшись, пійшов до Самуїла в Раму та й оповів йому все, що чинив із ним Саул. І пійшов він із Самуїлом, і перебували вони в Наватї.

¹⁹Як же Саулові переказано: Давид у Наватї, в Рамі,

²⁰Послав Саул посланцї взяти Давида. Як побачили ж вони громаду віщуючих пророків і Самуїла навперед їх, зійшов дух Божий на посланцїв Саулових, так що й вони стали віщувати.

²¹І сповіщено про се Саула, і послав других слуг, та бо й ті почали віщувати. І як послав утретє слуг, віщували вони так само.

²²І пійшов сам він у Раму, а дойшовши до колодязя великого, що в Сефі, питає: Де Самуїл і Давид? І відказали йому: В Наватї, в Рамі.

²³І пійшов він туди в Нават, у Рамі, і се найшов і на його дух Божий, так що він, ідучи, все віщував, аж покіль прибув в Нават, у Рамі.

²⁴Тодї зняв і він із себе одїж, і так само віщував перед Самуїлом, і лежав неодїтий увесь той день і всю ніч. Тим і пійшла приповідка: Хиба й Саул у пророках?