¹Слухайте мовчки мене, острови, ви же, народи, поновіте свою силу, а тодї приступіть й говоріть; станьмо разом на суд.

²Хто збудив-покликав од сходу мужа праведного, велїв йому йти за собою, підневолив йому народи та покорив царів? Та ж се він обернув їх мечем його в порох, — луком його в солому, рознесену вітром.

³Ось, він уганяє за ними, верстає байдужно дорогу, якою нїколи не ходив своїми ногами.

⁴Хто се вчинив і довершив? Той, хто від почину покликає до жизнї народи. Я — Господь, первий (з усього) й останній, я — все той самий?

⁵Побачили острови й полякались, окрайни землї затремтїли. Вони посходились до купи;

⁶Кожен помагає свому товаришові й приговорює свойму братові: кріпись!

⁷Мідник додає духа виливальникові, а той, що бляшки вигладжує, кріпить того, що виковує на ковалї, та собі приговорює: добре споєне, та ще й цвяхами збиває, щоб добре держався.

⁸Ти ж, Ізраїлю, слуго мій, ти, Якове, вибраний у мене, ти, Авраамове, друга мого, насїннє, —

⁹Ти, що я його взяв від кінцїв землї, та покликав від її окраїн, і сказав тобі: ти мій слуга, я вибрав тебе й не одкину тебе,

¹⁰Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю.

¹¹Ось, стидом і соромом окриються всї отті, що проти тебе лютують; в нїщо обернуться й погибнуть супротивники твої.

¹²Будеш їх шукати, й не знайдеш їх, тих ворогів твоїх; ті, що проти тебе ярились, маною почезнуть;

¹³Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі!

¹⁴Не бійся, Якове, червяку мій, Ізраїлю, малолюдку, — я помагаю тобі, — говорить Господь, твій відкупитель, Сьвятий Ізраїлїв.

¹⁵Я зроблю тебе валом зубчастим, новим, гострим; молотити меш гори, розтирати горби на мілкий порох.

¹⁶Віяти меш їх, а вітер буде розносити їх, ти ж Господом будеш радоватись, хвалитись Сьвятим Ізрайлевим.

¹⁷Злиденні й убогі шукають води, — не знаходять; сохне язик їх від згаги; я ж, Господь, почую їх, я, Бог Ізрайлїв, не опущу їх.

¹⁸На горах вітворю ріки й бурчаки по байраках; озером степ ізроблю, а сухі суходоли — повними криничин.

¹⁹Засаджу пустиню кедром, сосною, оливою й миртом; украшу степ явором, буком та кипарисом,

²⁰Нехай бачять і знають і розумно всїм буде, що рука Господня вчинила все те, й Сьвятий Ізрайлїв се сотворив.

²¹Тепер же прийдїть ви, з справою вашою, говорить Господь; подайте докази ваші, говорить царь Яковів.

²²Нехай вони приступлять і скажуть нам, що має настати; нехай звістять що-небудь передом, заки ще постало, а ми станемо умом доходити та й збагнемо, на який конець воно вийшло, — нехай скажуть нам наперед, що ще буде.

²³Будущину возвістїте, нехай же ми знаєм, що ви боги, або зробіть що-небудь, добре або хоч і лихе, щоб ми здивовались, та разом із вами побачили.

²⁴Та ви — нїщо, та й витвір ваш неварт нїчого; гидота той, хто вас вибирає.

²⁵Я розбудив його від півночі, й він прийшов; та й на сходї сонця буде він призивати імя моє, й топтати можних, як болото, й місити, мов той ганчар глину.

²⁶Хто звістив се з початку, щоб ми те знали, хто заздалегідь наперід, — щоб ми могли були сказати: Се правда? Нї, нїхто не звістив, нїхто не чув із вас слова!

²⁷Я первий сказав Сионові: Ось він! і дав Ерусалимові благовістника.

²⁸Я розглядався, та не було нїкого, й між ними не найшовся порадник, щоб я міг запитатись, і менї відказано.

²⁹От-що: всї вони — одно нїщо, й вироблено їх надармо; вітер порожній — божища їх!