¹Близько час його, й не загаяться днї його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землї їх рідній; прилучаться до них чужоземцї, й пристануть до Яковового дому.

²І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце, а Ізраїль присвоїть їх собі на землї Господнїй за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули.

³І станесь тодї: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволї, що на тобі тяготїла,

⁴То висьпіваєш у піснї побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж!

⁵Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів,

⁶Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гнїві, докучав без міри,

⁷Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають;

⁸Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають!

⁹Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла;

¹⁰А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?!

¹¹Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі!

¹²Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи!

¹³Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі;

¹⁴Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься.

¹⁵А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню.

¹⁶Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами?

¹⁷Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку?

¹⁸Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї;

¹⁹Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть,

²⁰Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв!

²¹Готуйте різанину синам його за беззаконностї батька їх, щоб не піднялись і не заволодїли землею, та не сповнили сьвіт ворожнечею.

²²Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь.

²³І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот.

²⁴Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться,

²⁵Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх.

²⁶Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи;

²⁷Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне?

²⁸В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово:

²⁹Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон.

³⁰А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю.

³¹Ридайте ж, ворота, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках.

³²І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.