¹Слово, що вирік Господь через пророка Еремію про Вавилон і про землю Халдейську:

²Звістїть й розголосїть між народами, й поставте стяга; виявлюйте, не замовчуйте! Говоріть: Вавилон звойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його!

³З півночі бо двине проти його народ, а сей оберне землю його в пустиню, і нїхто не буде там жити, нї людина, нї скотина, — все рушить і повтїкає.

⁴У ті днї, і в ті часи, говорить Господь, поприходять сини Ізраїля вкупі з синами Юдиними, а йдучи, плакати муть (з радощів) і шукати Господа, Бога свого.

⁵Про дорогу до Сиону питати муть, а, обернувши туди лиця, будуть казати: Ійдїть і прилягнїте до Господа завітом (умовою) вічним, що вже не забудеться.

⁶Мов заблукані вівцї, був мій нарід: пастирі позводили їх із дороги, порозганяли їх по горах; вони ж блукали з гори на горб, забувши свою кошару.

⁷Всї, що їх стрічали, жерли їх, а вороги їх мовляли: Ми не винні, бо се вони согрішили перед Господом, перед пробутком справедливостї, і перед Господом — надїєю батьків їх.

⁸Втїкайте ж із серед Вавилону, покидайте Халдейську землю, а йдїть (веселі), мов козли перед отарою.

⁹Ось бо, я підійму й приведу проти Вавилону велику громаду народів із півночніх земель, і розложаться проти його, та й звоюють його: стріли у них, як у вправного воіна, не вертаються марно.

¹⁰І станеться Халдея здобиччю їх; і опустошники її заситяться, говорить Господь.

¹¹Ви бо веселились і радувались, розграблюючи власність мою; скакали з радощів, як на траві телиця, та й ржали, як боєві конї.

¹²У великий стид попаде мати (земля) ваша, зарумяниться тая, що вас породила; остання буде вона між народами — пустиня, суша, дике поле.

¹³Через Господень гнїв обезлюдїє, зробиться пустинею; кожен, хто йти ме через Вавилон, буде здивований посвистувати, позираючи на його рани.

¹⁴Становітеся ж у боєву лаву навкруг Вавилону; всї, ви лучники, стріляйте, не жалуйте стріл, бо він провинив перед Господом!

¹⁵Підійміте з усїх боків крик проти його: подав руку свою (піддавсь); упали твердинї його, зрушились мури його! Се помста Господня; мстїтесь на йому! Як він чинив, так ви чинїте з ним.

¹⁶Повигублюйте в Вавилонї тих, що сїють, укупі з тими, що роблять у жнива серпом! Зі страху перед мечем пагубним подасться кожен до свого люду, кожен у свою землю буде втїкати.

¹⁷Ізраїль — се розпуджена отара; леви розігнали її. Перш обʼїдав його царь Ассирийський, а тепер Навуходонозор, царь Вавилонський, і костї його покришив.

¹⁸Тим же то так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Се я навідаю карою царя Вавилонського, й його землю, як скарав царя Ассирийського;

¹⁹І приведу знов Ізраїля на його пасовище, й буде пастися на Кармелї й Базанї, і насититься душа його на Ефраїмових горах і в Галаадї.

²⁰У ті днї й у ті часи, говорить Господь, шукати муть неправедностї Ізрайлевої, та не буде її, і гріхів Юдиних, та й не знайдеться їх; я бо прощу тих, що зоставив живими.

²¹Ійди ж проти неї — проти тієї землї ворохобної, і карай осадників її; пустоши й вигублюй усе позад них, говорить Господь, і чини все, що я звелїв тобі.

²²(неначе чую вже) Гук воєнний в тій землї й страшне пустошеннє!

²³Ой, як же се зломано, як покрушено той молот стільких земель! Як же став Вавилон страховищем проміж народами!

²⁴Я розложив сїтї на тебе, й ти спіймався, Вавилоне, й не думавши про те; тебе знайдено й схоплено, за те, що встав єси на Господа.

²⁵Господь відчинив зброєву комору свою, і повиносив із неї знаряддя гнїву свого, бо в Господа сил небесних є справа у землї Халдейській.

²⁶Рушайте ж проти неї з усїх країв, повідчиняйте сховища її, топчіть її, мов снопи на тоцї, вигубіть її цїлковито, нехай не зостанеться з неї й нащаду.

²⁷Позаколюйте всї воли її, нехай ійдуть під ніж. Горе їм! настав бо день їх, — час кари їх!

²⁸(наче чути) Голос утїкаючих і спасаючих себе із землї Вавилонської, щоб сповістити на Сионї про помсту Господа, Бога нашого, про помсту за храм його.

²⁹Поскликайте на Вавилон усїх, хто натягує лука. Обложіть його навкруги, щоб нїхто не врятувавсь із його; одплатїть йому по заслузї його. Як він чинив, так само чинїть і йому, він бо встав згорда проти Господа, проти Сьвятого Ізрайлевого.

³⁰Тим же то молодики його поляжуть на улицях його, й усе військо його вигине того ж дня, говорить Господь.

³¹Ось я — проти тебе, ти гордий, говорить Господь Саваот; прийшов бо день твій — час навідання твого.

³²І спіткнеться гордовитий і впаде та й нїхто не підніме його; і розложу огонь у містах його, й пожере все кругом.

³³Так говорить Господь сил небесних: Притїснені сини Ізраїля, як і сини Юдині, а всї, що їх позаймали в полонь, держать їх кріпко й затялись не пустити їх на волю.

³⁴Та визволитель їх потужен, Господь сил небесних імя його; він розбере їх справу, щоб учинити впокій на землї, а страх навести на осадників Вавилонських.

³⁵Меч на Халдеїв говорить Господь, і на осадників Вавилонських, і на князїв його, й на мудрих його;

³⁶Меч на ворожбитів, і вони обезʼуміють; меч на військо його, і воно сторопіє;

³⁷Меч на конї його й на колесницї його, й на всї мішані народи посеред него, а вони збояться, як женщини; меч на скарби його, а їх розхоплять;

³⁸Засуха на води його, а вони повисихають; се бо земля бовванів, і вони побезʼуміють перед страшною карою, насланою за їх ідоли.

³⁹І оселяться там дикі зьвіри, з шакалами, й жити муть на нїй струсї, й нїхто не поселиться, нїхто не буде жити на нїй од роду аж до роду.

⁴⁰Як у нїщо обернув Бог Содому й Гоморру з сусїдними оселями, так і тут не вдержиться й не буде жити нї одна людина.

⁴¹Ось прийде нарід од півночі, нарід великий, і многі царі підіймуться з країв землї, з найдальшого кутка сьвіту.

⁴²В руках у них луки й списи, а жорстокі вони й немилосердні; ревуть, як море, мчаться на конях, узброєні, як один муж, готовий до бою на тебе, дочко Вавилонова!

⁴³Довідавшись про них, царь Вавилонський опустить руки; смуток обніме його, муки — як породїлю.

⁴⁴Ось він, мов той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же зневолю чимборше уходити, й хто вибраний, тому оддам його; хто бо рівня менї? хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастир, що встояв би проти мене?

⁴⁵Тим же то слухайте про постанову Господню, і що він судив Вавилонові вчинити, та й що задумав про землю Халдейську: справдї, безсилки з того стада потягнуть їх із собою; справдї, він попустошить осади їх разом із ними.

⁴⁶Од гуку при заборі Вавилону здригнеться земля, а плач їх залунає далеко проміж народами.