¹Пройдїте по улицях Ерусалимських, озирнїтесь навкруги та роспитуйте й шукайте по всїх майданах: чи знайдете кого, що чинив би суд, щоб допевнявся правди, — я би змилосердився.

²Хоч вони й мовляють: „Як жив Господь!‟ то божяться криво.

³Твої ж, Господи, очі хиба не на правду дивляться? Ти побиваєш їх, та їх наче б не болїло; ти вигублюєш їх, та вони не хочуть знати науки; лиця в їх поробились твердїйшими од каменя — не хотять навернутись.

⁴Я думав собі: вони, може бути, люде прості, вони дурні, то ж і не знають путя Господнього, нї закону Божого.

⁵Пійду ж я до значних та розмовлюсь із ними, бо вони знають Господню путь, закон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви.

⁶Тим і побє їх лев із лїса, пожере степовий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лїку зрадам їх.

⁷Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що — не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць.

⁸Вони — годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени.

⁹Хиба ж менї не карати за таке? говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей?

¹⁰Вилазїте на мури його й розвалюйте — та не до щаду; виривайте парости його, бо вони не Господнї;

¹¹Зрадив бо мене дом Ізрайлїв і дом Юдин, говорить Господь.

¹²Одцурались вони Господа й мовляли: „Нема його, й не побє нас лиха година, нї меч, нї голоднеча.

¹³І пророки говорили на вітер, і слова (Господнього) нема в них; їм самим нехай те станеться.‟

¹⁴Тим же то говорить Господь Бог сил: за те, що провадили ви такі речі, зроблю я слова мої в устах твоїх огнем, а сих людей — дровами, і той огонь пожере їх.

¹⁵Ось, я напущу на вас, доме Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що він говорить, ти незрозумієш.

¹⁶Сагайдак у його, як гріб розтворений, а всї вони — самі невміраки.

¹⁷І повиїдають вони вроджай твій і зерно твоє; зʼїдять синів твоїх і дочок твоїх; вівцї твої й товар твій; виноградину твою й смокви твої; утверджені городи твої, що на їх уповаєш, вони мечем звоюють.

¹⁸Але й у ті часи, говорить Господь, не вигублю вас до щаду.

¹⁹Коли ж мовляти мете: За що вдїяв нам се все Господь, Бог наш? то відкажи їм: Що ви мене покинули та й служили чужим богам у своїй землї, за те будете служити чужим у землї не вашій.

²⁰Оповістїть се в дому Якововому й звістїть в Юдеї, кажучи:

²¹Слухайте, дурні й нерозсудливі люде, що маєте очі, та не бачите, маєте уші, та не чуєте:

²²Чи вже ж ви та не боїтесь мене, говорить Господь, чи й передо мною не затремтите? Я ж положив морю гряницею піски, вічною гряницею, яку воно не переступить; і хоч филї його напирають, та годї їм перемогти; хоч вони бурхають, та не здолїють перейти.

²³А в людей сих серце бутне й ворохобне; відступили та й пійшли манівцем.

²⁴Не подумали ж у серцї свойму: Біймося Господа Бога нашого, що дає нам свого часу дощ раннїй і пізнїй, що порядкує тижнями, призначеними на жнива.

²⁵Се ж провини ваші відхилили те, се ваші гріхи відняли вам те добро.

²⁶Бо між людьми моїми знаходяться безбожні: залягають, як птахоловцї, припадають до землї, наставляють сїти, щоб ловити людей.

²⁷Мов клїтка, повна птиць, так повно в їх домівках оманного заробітку; сим робом і поробились вони великими й заможними,

²⁸Потовстїли й погрубшали, а в лихому попереступали всяку міру; не розбирають справ на судї, справ безбатченків; самі упливають в добрі, а справедливому дїлу вбогих не помагають на судї.

²⁹Чи не покараю ж я за таке, говорить Господь, і не помститься серце моє на такому народові, як сей?

³⁰Чудні й страшні речі дїються в сїй землї:

³¹Пророки пророкують лож, сьвященники за їх підмогою управляють, а люд мій любить се. Що ж ви чинити мете, як настане тому кінець?