¹Того часу, говорить Господь, буду я Богом усїм родам Ізрайлевим, а вони будуть моїм народом.

²Так бо говорить Господь: Нарід, що уйшов від меча, знайшов милосердє в пустинї; ійду дати супокій Ізрайлеві.

³Здавна явився менї Господь, і сказав: віковічною любовю полюбив я тебе, тим і розпростер над тобою ласку мою.

⁴Та й тепер відновлю тебе, і станеш обновлена, ти, дївице Ізрайлева; знов будеш красуватись з бубнами твоїми, виступаючи в веселому хороводї;

⁵Знов понасаджуєш виноградники по Самарийських узгіррях; виноградарі, що будуть їх насаджувати, будуть самі й користуватись ними.

⁶І прийде день, коли сторожі покликати муть по горах Ефраїмових: Уставайте, пійдемо на Сион, до Господа, Бога нашого!

⁷Так бо говорить Господь: Висьпівуйте, радісно про Якова, викликайте перед головою народів; хвалїте голосно й промовляйте: Спасай, Господи, нарід твій, останок Ізраїля!

⁸Ось, я приведу їх із північньої землї й позбіраю з усїх країн земних, — слїпий і кривий, вагітна й породїля разом із ними, — велика громада вернеться сюди.

⁹З плачем ійшли вони, а я поведу їх у радощах; вести му поблизь потоків по рівній дорозї; на нїй вони не спотикнуться; бо я — отцем Ізраїлеві, а Ефраїм — первенець мій.

¹⁰Почуйте, народи, слово Господнє, й вістїть його островам далеким, і кажіть: Той, що розсїяв Ізраїля, той і збірає його, та й стерегти ме його, як пастир стадо своє.

¹¹Викупить бо Господь Якова й вибавить його з руки в того, що був дужший од него.

¹²І прийдуть й будуть веселитись на горах Сионових, і збігатись на дари Господнї, на пшеницю, вино й олїю, до ягнят і волів, і душа їх буде, мов добре напоєний водою сад, і не будуть дознавати спраги.

¹³Тодї дївиця веселити меться в хороводї, а з нею й молодики й дїди, й поверну печаль їх у радощі, й втїшу й звеселю їх по їх тузї.

¹⁴І нагодую душі сьвященників товщею, а люд мій засититься добром моїм, говорить Господь.

¹⁵Ще ж так говорить Господь: Чути голосїннє аж у Рамі, наріканнє й риданнє; Рахиль плаче по своїх дїтях і не хоче розважитись, бо їх уже нема.

¹⁶От же так говорить Господь: Перестань плакати-голосити, й нехай очі твої не проливають сльоз, є бо плата за труд твій, говорить Господь: вернуться вони з землї ворожої.

¹⁷Є ще надїя на твою будущину, говорить Господь: дїти твої вернуться додому в гряницї свої.

¹⁸Чув я плач Ефраїма: Скарав єси мене, — я скараний, мов той бик неосвоєний; верни мене, й вернуся, ти бо Господь, Бог мій.

¹⁹Коли ти навертав мене, то я каявся; коли врозумляв мене, — я бився по стегнах; я соромився і стидався, бо двигав безчесть молодощів моїх.

²⁰Чи не дорогий ж в мене син Ефраїм? чи не люба він дитина в мене? Скілько бо раз заговорю про його, все я любо згадую його; моє внутро зворушується над ним; змилосерджуся над ним, говорить Господь.

²¹Постав собі дороговкази, повкопуй стовпи, оберни серце твоє на дорогу, що нею ходила; вертай, дїво Ізрайлева, вертайся в сї городи твої.

²²Докіль тобі блукати, ти, зрадлива дочко? Ось, Господь сотворив щось нове на землї: женщина обгорне мужа.

²³Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Наперед уже, як завертати му полонян, будуть говорити в землї Юдиній й по його містах такі слова: Благослови тебе, Господи, пробутку справедливостї, горо сьвята!

²⁴І оселиться на нїй Юда вкупі з усїма містами своїми, хлїбороби й чабани.

²⁵Напою бо душу багнущу, й кожну голодуючу душу нагодую.

²⁶В тім я прокинувся і подивився, і сон мій був такий солодкий.

²⁷Ось надходить час, говорить Господь — що засїю дом Ізраїля і дом Юди насїннєм людським і насїннєм скота.

²⁸І як пильно я назирав їх, щоб викоренити й збурити, вигубити й повалити та притискати, — так назирати му їх, щоб їх одбудовати й понасаджати, говорить Господь.

²⁹У ті часи не будуть уже докоряти: Отцї їли скислий виноград, а в синів на зубах оскома,

³⁰Нї, кожне вмірати буде за свій власний переступ, та хто їв скислий виноград, у того й оскома на зубах буде.

³¹Ось, надходить час, — говорить Господь, що вчиню нову вмову з домом Ізрайлевим і з домом Юдиним,

³²Не такий завіт, який я з їх отцями вчинив, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Египту; той завіт вони поламали, хоч я все зоставався їм вірним, говорить Господь.

³³Нї, ось який завіт учиню я в той час з домом Ізрайлевим, говорить Господь: вложу закон мій у внутро їм, і напишу його на серцї їх, і буду Богом їх, а вони будуть людьми моїми.

³⁴Потім уже не будуть навчати одно одного, чи брат брата й казати: Познайте Господа; самі бо знати муть мене від найменшого до найбільшого, говорить Господь, бо я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх.

³⁵Так говорить Господь, той що дав сонце, щоб сьвітило в день, і впорядкував місяця й зорі, щоб сьвітили в ночі, — той що зворушує море, що воно аж реве филями своїми, — Господь небесних сил імя його: —

³⁶Як порядок сей передо мною перестане, говорить Господь, то й потомки Ізраїля перестануть бути моїм народом.

³⁷Так говорить Господь: Коли можна виміряти небо вгорі, або вислїдити основи земні внизу, то й я одкину усе потомство Ізраїля за все те, що вони чинили, говорить Господь.

³⁸Ось, надходить час, говорить Господь, що одбудують ізнов город на славу Господеві від башти Анамеїлевої до углових воріт,

³⁹І простягнуть землемірського шнура далїй до узгірря Гариб, і обійдуть ним Гоат.

⁴⁰І вся долина трупова й попелева й всї поля до Кедрон-потока, до угла кінської брами ʼд сходові сонця, будуть сьвяті Господеві. Не буде він розвалений й не розпадеться по віки.