¹Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.

²Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.

³А в них що року (робить ся) спомни гріхів.

⁴Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.

⁵Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: „Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.

⁶Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.

⁷Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟

⁸Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся,

⁹потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити.

¹⁰По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.

¹¹І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.

¹²Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,

¹³дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.

¹⁴Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.

¹⁵Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:

¹⁶„Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,

¹⁷і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟

¹⁸А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.

¹⁹Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,

²⁰дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,

²¹і Єрея великого над домом Божим,

²²приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;

²³держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)

²⁴і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,

²⁵не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.

²⁶Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,

²⁷а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.

²⁸Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:

²⁹Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?

³⁰Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟

³¹Страшно впасти в руки Бога живого.

³²Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,

³³то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.

³⁴Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.

³⁵Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.

³⁶Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.

³⁷Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.

³⁸„А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟

³⁹Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.