¹І надійшло слово Господнє до мене в девятому роцї, у десятому місяцї, на девятий день місяця — таке:

²Сину чоловічий! запиши собі число сього дня, сього самого дня; сього бо самого дня вдарить царь Вавилонський на Ерусалим.

³І приточи сьому неслухняному домові примір, та й промов до його: Так говорить Господь Бог: Постав котел, постав та налий в його води;

⁴Повкладай в його шматки мясива, що найлучші куснї, — стегна й лопатки з усїма їх здоровенними кістками, —

⁵Набери їх із добірних овець — та й наложи під казана костей, і нехай кипить усе доти, аж і костї розваряться.

⁶Бо так говорить Господь Бог: Горе крововинному місту! горе казанові заржавілому, що ржа не відстає від його! шматок за шматком повикидають із його, не вибираючи їх по жеребу.

⁷Бо пролита ним кров і досі посеред него; на голій скелї вона, він бо не проливав її на землю, де б вона покрилась була порохом.

⁸Щоб розбудити в собі досаду, й над ним помститись, оставив я пролиту ним кров на голій скелї, щоб вона не прикрилась.

⁹Тим же то так говорить Господь Бог: Горе місту крововинному! з його накладу я величезну купу.

¹⁰Додавай підпалу, роздувай огонь; виварюй мясиво, нехай усе аж загусне й костї порозпадаються.

¹¹Тодї постав порожного казана на жару, щоб розжаривсь і мідь його розпустилась, і нечисть в йому витопилась, і ржа його зникла.

¹²Та шкода тяжкої працї! груба ржа не зійде з його; і в огнї полишиться на йому ржа його.

¹³В нечистотї твоїй стільки поганї, що скілько й не намагався тебе очистити, ти все таки нечиста; од нечистї твоєї ти й далїй не очистишся, аж докіль я удовольню мою досаду на тобі!

¹⁴Я, Господь, я говорю се; воно прийде, я вчиню так; нїчого з того не зміню; не буде в мене пощади, не буде помилування. По твоїх поступках і по твоїх учинках будуть судити тебе, говорить Господь Бог.

¹⁵І надійшло до мене слово Господнє:

¹⁶Сину чоловічий! ось я возьму в тебе втїху очей твоїх через недугу; та ти не жалкуй, не плач не рони сьліз;

¹⁷Мовчки зітхай, звичайного голосїння по мертвих не справляй; обвивай собі завивало, вбувай ноги в твою обуву, не закривай бороди та й не їж від чужих (старечого) хлїба.

¹⁸І говорив я про се вранцї до люду, увечорі ж умерла жінка моя; а назавтра чинив я, як менї заповідано.

¹⁹І питали в мене люде: Чи то ж нам не скажеш, що воно має значити, що ти так робиш?

²⁰А я відказав їм: До мене надійшло слово Господнє, таке:

²¹Скажи домові Ізрайлевому: Так говорить Господь Бог: Ось, я передаю на опоганеннє сьвятиню мою, — сесю опору сили вашої, роскіш очей ваших і одраду душі вашої, а сини ваші й дочки ваші, що ви позоставляли, поляжуть од меча.

²²А ви чинити мете так, як я вчинив тепер: не будете закривати бороди й хлїба од чужих не будете їсти;

²³Обвивала ваші остануть на головах у вас і обува ваша — на ногах ваших; не будете побиватись і плакати а осторопієте перед гріхами вашими й одно перед одним будете стогнати.

²⁴І буде вам Езекиїл знаком пророчим, бо так само, як він чинив, чинити мете й ви; а як те все станеться, зрозумієте, що я — Господь Бог.

²⁵Що ж до тебе, сину чоловічий, то в той день, як уйму їм окрасу слави їх, радощі очей їх, і відраду душі їх, — їх синів і дочки їх, —

²⁶Того дня прийде до тебе звідти такий, що врятуєсь, щоб принести вістку в уші твої.

²⁷Того дня одверзуться уста твої разом із устами втїкача того, й станеш (уже сьміливо) говорити, й не будеш уже мовчати, та й станешся їм ознакою, щоб зрозуміли, що я — Господь.