¹Коли хто вкраде вола, чи дрібну скотину та й убє її, чи продасть її, пять волів мусить віддати за вола і чотири скотин за одну штуку.

²Коли захоплять злодїя, як вломився, і побють так, що вмре, то се не буде крівавою провиною.

³Коли ж тодї вже соньце сьвітило, дак се буде крівава провина. Злодїй мусить заплатити; коли ж нїчого нема в його, мусять його, за кражу його продати.

⁴Коли вкрадене, чи то буде віл, чи осел, чи мала скотина, живим у його знайдуть, мусить він за кожне ще другу животину дати.

⁵Коли хто чуже поле чи виноградник випасувати ме, а скотину свою пускати ме пустопаш, і воно на чужому полї що поїсть, дак мусить він віддати за се найлучче з поля свого чи з виноградника свого.

⁶Коли загориться багаттє й обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пни стояче колоссє, чи усе поле вигорить, дак мусить той, що через його сталась пожежа, за попалене заплатити.

⁷Коли хто другому передасть у схованку гроші, чи дорогі речі, і те буде вкрадене в його, мусить злодїй, коли знайдеться, заплатити удвоє за окражу;

⁸Коли ж злодїй не знайдеться, дак мусить власник дому того прийти перед суддїв та й заприсягти, що не загарбав чужої власностї.

⁹При кожному спроневіренню власностї, чи то буде віл, чи осел, чи малий скот, чи одежина, чи яка инша втрата, про котру хто скаже: „Ось воно‟, мусить прийти перед суддїв слово обох, і той, кого суддї узнають винним, мусить заплатити близьньому удвоє.

¹⁰Коли хто передасть другому на перехованнє осла, чи вола, чи малого скота, чи всяку иншу животину, і воно здохне, чи буде пошкоджене, або украдене і нїхто не бачив,

¹¹Дак мусить присяга перед Господом розвязати справу, чи не посягнув він рукою на власність свого близьнього; коли власник се прийме, не мусить нїчого той платити.

¹²Коли справдї вкрадено йому, дак мусить заплатити власникові.

¹³Коли ж дикий зьвіряка роздер його, і він се явним доказом доведе, не треба йому нїчого за роздерте платити.

¹⁴Коли хто вижичить у другого скотину, і вона буде пошкоджена, чи здохне, так що власника його не було при тому, мусить він тому заплатити.

¹⁵Коли ж власник та був при тому, не треба йому платити нїчого. Коли дана була в найми, то нехай буде за умовлену цїну.

¹⁶Коли хто зведе з ума дівицю, що не була ще заручена, та й лежати ме з нею, мусить дати ій віно і взяти собі її за жінку.

¹⁷Коли ж отець її затнеться віддати йому за жінку, дак мусить він стільки срібла одважити, скільки дається як віно дївицї.

¹⁸Не зоставляй відьми живою.

¹⁹Кожного, що злїгсь із скотиною, смертю карати меш.

²⁰Хто замість Господа приносить жертву ідолам, мусить бути прогнаний.

²¹Не тїснити меш чуженицї і не гнобити меш його; були бо ви чуженицями в Египецькій землї.

²²Удови нїяким робом не тїснити меш, анї сироти.

²³Бо коли їх тїснити меш, і вони заголосять до мене, дак я певно голос їх почую.

²⁴І загориться гнїв мій і попущу побити вас мечем, так що жінки ваші будуть удовами, а дїти сиротами.

²⁵Коли даси грошей кому з людей моїх убогому, що при тобі живе, не мусиш ти бути йому пожичальником, не наложиш на його чиншу.

²⁶Коли візьмеш у заклад свиту в близнього твого, мусиш вернути йому її до заходу соньця;

²⁷Бо се одна, тільки й одежи його, свитка про шкіру його; у чому ж лягти йому? І як заголосить до мене, почую плач його; бо я милосерден.

²⁸Не лаяти меш суддїв, і не проклинати меш князя народу твого.

²⁹Від достатків збіжа твого і випливу точива твого не гаяти мешся приносити в жертву. Первенця з дїтей твоїх оддавати меш менї.

³⁰Так робити меш з волом і з малим скотом; сїм день буде воно при матері своїй, а восьмого дня даси його менї.

³¹І люде сьвяті будете ви менї, і мясива в полї роздертого не їсти мете; собацї кидати мете його.