¹І піднялась уся громада і зняла галас, і плакали люде всю ту ніч.

²І нарікали на Мойсея та на Арона всї сини Ізрайлеві, і мовляла до них вся громада: Ой, бодай би ми були померли в Египецькій землї, або коли б погибли в тій пустинї.

³І про що веде нас Господь у цю землю? Щоб полягти від меча, та щоб жінки наші і дїти наші зробилися здобичею? Хиба ж не лучче нам, вернути в Египет?

⁴І мовляли одно одному: Виберемо собі голову над нами, та й вернемось в Египет?

⁵І впали Мойсей та Арон на лиця свої ниць перед усією громадою синів Ізрайлевих.

⁶А Йозуа Нуненко та Калеб Єфуненко, вони із тих, що ходили на розглядини в ту країну, пороздирали на собі одїж,

⁷І промовили вони до всієї громади синів Ізрайлевих: Земля, що нею переходили ми, щоб розвідати, земля тая дуже, дуже добра.

⁸Коли до нас милость Господня, так приведе нас він в цю землю, та й дасть нам її, земля ж ся тече молоком та медом.

⁹Тільки проти Господа не бунтуйтесь; і не лякайтесь людей в тій українї; бо вони будуть хлїбом про нас. Защити в них не стало, а Господь із нами; не лякайтесь їх!

¹⁰І сказала вся громада, щоб каміннєм побити їх. Тодї обявилась слава Господня в соборному наметї перед усїма синами Ізрайлевими.

¹¹І рече Господь Мойсейові: А докіль ще буде зневажати мене сей люд, і докіль ще не мати муть вони віри менї на всї знамена що я сотворив їх між ними?

¹²Вдарю на них мором і вигублю їх; і зроблю тебе народом, більшим і потужніщим як вони.

¹³І промовив Мойсей до Господа: Почують се Египтяне; бо потугою твоєю випровадив єси люд сей зміж них;

¹⁴І скажуть осадникам сієї країни, вони ж чули, що ти, Господе, посеред люду свого, що тебе, Господе, око в око бачять вони, та що хмара твоя стоїть над ними, і в хмаряному стовпі ти сам ідеш поперед ними за дня, в стовпі поломяному в ночі.

¹⁵А вбєш ти люд сей, як одного чоловіка, тодї й говорити муть народи, що чували про славу твою, кажучи:

¹⁶Тому повбивав Господь їх у степу, що не здолїв привести люд сей в ту землю, що про неї клявся їм.

¹⁷Нехай же оце возвеличиться сила твоя, Господе, як обітував єси словами:

¹⁸Господь повільний до гнїву і великий милостю, прощає провину й переступи, хоч не вважає безвинним винуватого, карає провину батьківську на синах у третьому й четвертому колїнї.

¹⁹Прости ж провину люду сього по великому милосердю твому, так як простив єси людові сьому від Египту аж досї!

²⁰І рече Господь: Прощаю по слову твому.

²¹Но все таки, так існо, як я живий, сповниться вся земля славою Господньою;

²²Всї ж люде ті, що вбачали славу мою і знамення мої, що я сотворив їх у Египтї і в степу, і спокушували мене десять раз і не слухали голосу мого,

²³Вони не побачять землї, що про неї клявсь я батькам їх, всї, що зневажили мене, не бачити муть її.

²⁴Но слугу мого Калеба, в котрого дух инший, і котрий пійшов за мною, приведу в землю, до якої сам він ходив, і внаслїдує її насїннє його.

²⁵Амаликії ж та Канаанїї живуть у долинї; завтра обернїтесь і рушайте в степ по дорозї до Червоного моря.

²⁶І рече Господь Мойсейові й Аронові:

²⁷Як довго терпіти менї сю ледачу громаду, що нарікає на мене? Чув я наріканнє синів Ізраїля, котрим дорікають менї.

²⁸Скажи їм: Як жив я, мовить Господь: як мовляли ви в слухи менї, так і зроблю з вами.

²⁹В пустинї сїй поляжуть ваші трупи, всї перелїчені ваші по всїй вашій лїчбі, од двайцяти років і старше, що нарікали на мене.

³⁰Опріч Калеба Єфуненка та Йозуи Нуненка не увійдете ви в землю, котру оддати вам на оселю я, піднявши руку мою, клявся: приведу вас у неї.

³¹Дїточок же ваших, про котрих ви мовляли, що здобичею вони будуть, їх приведу туди, нехай пізнають землю, котрою ви гордували.

³²Ви ж поляжете трупом в сьому степу;

³³А дїти ваші будуть попасати в пустинї сорок років і носити блудування ваші, покіль не поляжете всї трупом у степу.

³⁴По лїчбі сорока днїв, що ходили ви в землю на розвідини, ви понесете кару за гріхи ваші сорок років, один рік за один день, щоб ви зрозуміли, що се значить, як я одвернусь від вас.

³⁵Сам я, Господь, говорю і зроблю так з ледачою сією громадою, що встала проти мене! У степу сьому вони погибнуть і помруть.

³⁶І чоловіки, що посилав їх Мойсей на розвідини в ту землю, і що вернувшись, рознесли погану поголоску про сю землю, і довели цїлу громаду до нарікання на мене.

³⁷Ті мужі, що рознесли погану поголоску про землю, померли від пошестї перед Господом.

³⁸Но Йозуа Нуненко та Калеб Єфуненко зостались живими із тих чоловіків, що ходили на провідки землї.

³⁹І як промовив Мойсей слова ті до всїх синів Ізрайлевих, то сумували люде вельми.

⁴⁰І вставши вранцї, щоб зійти на верховини гір, казали: Ось ми ту і рушимо до того місця, про яке казав Господь; бо ми провинили.

⁴¹І каже Мойсей: Чого ви хочете переступити слово Господнє? Не вдасться бо вам!

⁴²Не рушайте в гори, бо нема Господа між вами; а то побють вас вороги ваші;

⁴³Бо там Амелекії та Канаанїї перед вами, і поляжете від меча їх. Ви одвернулись від Господа; тому не буде Господь з вами.

⁴⁴Та зʼосьмілились вони піднятись на гірські верховини; тільки скриня завіту Господнього і Мойсей не рушили із табору. І зійшли з гори Амалекії та Канаанїї, що жили на тих горах, та й побили їх, і загнали аж до Горми.