¹І сказав Ілия Тесбій, із горожан Галаадських, до Ахаба: Так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що я стою на службі в його, сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово.

²І прийшло до його слово Господнє таке:

³Ізійди звідсї й поверни на схід сонця, та й сховайсь, коло потока Хората, що навпроти Йорданї:

⁴З сього потока пити меш, а крукам повелїв я обмислювати тебе їдою там.

⁵І вчинив він по наказу Господньому, пійшов та й пробував на бурчацї Хоратї, що навпроти Йорданї.

⁶І приносили йому круки хлїба й мясива уранцї й хлїба й мясива ввечері, а з бурчака він пив.

⁷По якомуся ж часї висох потік, бо не було в землї дощу.

⁸І прийшло до його слово Господнє таке:

⁹Встань і йди в Сарепту Сидонську, та й пробувай там. Дав я там удові повелїннє кормити тебе.

¹⁰І рушив та й подавсь у Сарепту. І як прийшов до воріт города, аж ось вдовиця збірає собі тріски. І озветься до неї та й просить: Дай менї трохи води в глечик напитись.

¹¹Як пійшла ж вона по воду, кликнув він услїд їй та й просить: Принеси менї, будьласко, й хлїба шматок.

¹²Вона ж каже: Так певно, як Господь, Бог твій, живе, нема в мене нїчого печеного, тільки з пригорщ муки в глеку та трошки олїї в банцї. Оце назбіраю трохи трісок та, вернувшись додому, зготую чого собі та синові, а як ізїмо, тодї вже й помремо.

¹³Ілия ж каже їй: Не журися, йди додому та й зроби, як казала єси; тільки наперід спечи менї коржика та й принеси сюди, собі ж і синові твойму зготуєш опісля:

¹⁴Так бо глаголе Господь, Бог Ізрайлїв: Борошно в гладисцї не зменьшиться й олїї в питунцї не убуде до того дня, аж пішле Господь на землю дощ.

¹⁵І пійшла вона й зробила, як промовив їй Ілия, й їла вона, й він і дом її.

¹⁶Муки в глецї не меншіло й олїї в банцї не убувало, по слову Господньому, що сказав через Ілию.

¹⁷Послї сього занедужав син удовин, що її була господа, а недуга його так була тяжка, що вже й дихати не міг.

¹⁸І каже вона Ілиї: Що менї чинити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов єси до мене тільки про те, щоб нагадати мої провини, щоб за те вмер син мій.

¹⁹Він же сказав їй: Дай менї сюди синка твого. І взяв його з її лона, понїс його в горішню сьвітличку, де жив, та й положив на постелї в себе.

²⁰Тодї озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! чи ти ж бо заподїєш таке зло вдовицї, де я гостюю, що вмре її синок?

²¹І нахилився тричі над хлопцем, й озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! дай же бо так, щоб душа сього хлопчика вернулась у його.

²²І почув Господь поклик Ілиїин, і душа хлопцева вернулась у його, так що він ожив.

²³Ілия ж узяв хлопця, понїс його з верхньої сьвітлички в господу, та й передав матері, й промовив: Дивись, син твій ожив.

²⁴І сказала женщина Ілиї: Тепер я знаю, що ти чоловік Божий, та що слово Господнє в устах твоїх — правда.