¹Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.

²Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть.

³І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий.

⁴Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє.

⁵Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому.

⁶Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, нї пізнав Його.

⁷Дїточки, нехай нїхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний,

⁸хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола.

⁹Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насїннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся.

¹⁰По сьому явні дїти Божі, і дїти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого.

¹¹Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного,

¹²не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні.

¹³Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт.

¹⁴Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї.

¹⁵Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого.

¹⁶У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти.

¹⁷Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому?

¹⁸Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.

¹⁹І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші;

²⁰бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все.

²¹Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом,

²²і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.

²³А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.

²⁴І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, — по Духові, котрого дав нам.