¹І настане час: Гора дому Господнього буде наставлена головою гір і буде вивисшена понад горби й поплинуть до неї народи.

²І поринуть до неї премногі народи й скажуть: ходїте, зійдемо на гору Господню, до храму Бога Яковового, — він буде нас на свій путь наставляти, й будемо ходити стежками його; бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму,

³І судити ме він між народами многими й буде картати потужні племена по краях далеких; і перекують вони мечі свої на рала, а списи свої — на серпи; не підійме меча народ на народ, і не будуть учитись воювати.

⁴Нї, тодї кожне буде седїти у себе під виноградиною й під фиґовиною й не буде нїкого лякатись; бо Господь сил небесних вирік се устами своїми.

⁵Нехай инші народи ходять, кожний в імя свого бога, а ми ходити мемо в імя Господа, Бога нашого, по віки віків.

⁶Тодї позбіраю я, говорить Господь, кульгавих і прогнаних позбіраю, й тих, на кого допустив був лихо.

⁷І вчиню кульгавих багатими в потомність, а порозкиданих далеко — великим народом, і сам Господь царювати ме в них на Сион-горі по всї вічні часи.

⁸А ти, башто стада, ти горбе дочки Сионової, до тебе прийде давна власть, вернеться царство до дочки Ерусалимської.

⁹Чого ж так у голос тепер голосиш? Може того, що в тебе не стало царя? або — що нема в тебе порадника, що тебе аж болї схопили, мов ту породїлю?

¹⁰О, страдай ще, звивайся від болю, дочко Сионова, мов породїля, бо поки що покинути город свій мусиш і в чистому полї стояти, аж зайдеш у Вавилон. Та звідти будеш вирятувана; тебе викупить Господь із рук ворогів твоїх.

¹¹Тим часом же збереться на тебе премного народів, і будуть договорювати: Осоромимо її! нехай надивиться око наше на Сион!

¹²Та не знають вони, яка в Господа думка, не розуміють постанови його, що він збере їх докупи, мов ті снопи на тоцї:

¹³Устань же тодї, громадо Сионська, й молоти! я бо зроблю рога твого (силу твою), мов би з залїза, а копита твої, неначе з мідї, — і потреш многі народи, й присьвятиш Господеві користї їх і багацтва їх — Владицї всього сьвіта.