¹Прихилїтесь небеса, я промовляти буду; слухай і ти, земле, слова з уст моїх!

²Нехай же, як дощ, лється наука моя, як роса промова моя, як рісні краплї на траву, як буйний дощ на билину.

³Бо імя Господа прославляти буду: Воздайте славу Богові нашому!

⁴Він скеля: дїла його звершені; всї бо дороги його справедливі. Він Бог вірний і без омани, справедливий і правдивий!

⁵Та вони зледащіли; се кодло, що перевернулось і спроневірилось соромними вчинками, від котрих далекі сини його.

⁶О безрозумний і безглуздий народе! Так то оддячуєш ти Господеві? Чи не він же твій батько, що сотворив тебе? Він сотворив тебе, і зготовив все для тебе.

⁷Спогадай но давні давна, подумай про лїта від роду до роду; розпитай у батька твого, і він звістить тобі, в людей старих твоїх, і вони розкажуть тобі!

⁸Як Всевишнїй надїляв наслїддє народам, як роздїлював синів людських, тодї визначив гряницї по лїчбі синів Ізраїля.

⁹Бо пай Господа нарід його; Яков удїл наслїддя його.

¹⁰Він знайшов його в пустинї, в степу безлюдному і дикому; він охоронив його, пильнував його, і беріг його як зїницї ока свого.

¹¹Як орел визиває гнїздо своє, і над орлятами ширяє, крила свої простирає, бере, і несе їх на широких крилах своїх;

¹²Так виводив його Господь сам, і не бувало з ним чужого бога.

¹³Водив його по горах землї і кормив його плодами поля; і дав йому ссати мед по скелях і цїдити олїю по креминистих горах;

¹⁴Кормив його маслом коровеним і молоком овечим, і туком годованих овець і баранів Базанських і козлів, і ядерним зерном пшеницї; ти пив добірне вино, кров виноградню.

¹⁵І потовстїв праведник та й став буяти; ти став товстий, грубий, жирний! І покинув він Бога, що сотворив його, і став гордувати скельою спасення свого.

¹⁶Дразнили його чужими богами а гидотами приводили його до гнїву.

¹⁷Вони приносили жертву бісам а не Богу, богам, що не знали їх досї, новим, що тільки позаводено їх, яких батьки ваші не шанували.

¹⁸А про скелю, що появила тебе на сьвіт, ти не дбав і забув про Бога, що сотворив тебе.

¹⁹І побачив се Господь, та й відопхнув їх в гнїві над синами своїми і дочками своїми.

²⁰І промовив він: Заховаю лице моє від них, побачу я, як конець їх буде; вони бо кодло зовсїм зледащіле, дїти, в яких нема вірностї.

²¹Вони завдали менї жалю своїм Не-Богом, розгнївили мене своїми марностями: тим то завдам і я їм жалю ненародом, народом безумним завдам їм горя.

²²Запалав бо мій гнїв і горіти ме аж до дна підземної пропастї, і пожере він землю і плоди її, і попалить основини гір.

²³Згромаджу на них всї нещастя та й оберну всї стріли мої на них.

²⁴Як гинути муть з голоду, і як пожирати ме їх горячка і люта чума, пішлю на них ще зуби диких зьвірів, і їдь гадюк.

²⁵По улицях буде гострий меч губити, а в домівках страх побивати: і пареня і дївицю і немовлятко і старця.

²⁶Я сказав би: Розсїю їх і зроблю конець їх памятї між людьми!

²⁷Коли б не пиха ворогів їх, та коли б вороги їх, побачивши се, не мовляли: Не Господь зробив все се, а потужна рука наша!

²⁸Се народ, для якого нема ради; нема там розуму між ними.

²⁹Коли б то був у них розум, то зрозуміли б вони, який конець їм буде!

³⁰Як же би міг один чоловік гнати тисячу, а двох їх десять тисячі люда, як би Господь, їх скеля, не передав їх і не віддав їх в руки?

³¹Бо не така їх скеля, як наша скеля: так судять самі вороги наші.

³²Бо виноград їх від винограду Содомського та з поля Гоморського; ягоди їх їдовиті ягоди, гіркі їх грона.

³³Вино їх се їдь гадюча і погибельна отрута змієва.

³⁴Хиба се не сховане в мене, не запечатане в коморах моїх?

³⁵Моя пімста і відплата буде того часу, як ноги їх хитати муться; день бо погибелї їх близько, а що чикає їх, те вже постигає їх.

³⁶Но Господь судити ме нарід свій і змилосердується над рабами своїми, як побачить, що поникла їх сила, і не стало нї невольника нї вільного.

³⁷І скаже він: Де ж боги їх, скеля, що на неї вповали,

³⁸Де вони, що поїдали тук жертов їх заколюваних, і пили вино, жертву їх ливну? Нехай встануть і поможуть вам, нехай будуть вам охороною.

³⁹Подивітесь тепер, що я, се я, що стою, і нема Бога кромі мене! Я вбиваю і оживляю, я задаю рани і сцїляю; і нема нїкого, хто б спас із руки моєї!

⁴⁰Бо я підіймаю руку мою до неба і кажу вам: Я живу вічно!

⁴¹Як вигострю блискучого меча мого і рука моя на суд підніметься, то відомщу ворогам моїм і відплачу ненавидникам моїм.

⁴²Стріли мої напою кровю, а меча мого нагодую тїлом — кровю побитих і бранцїв і головами князїв ворога.

⁴³Веселїтесь, народи, з його народом! Він бо помстить кров рабів своїх, відомстить ворогам своїм, а землї своїй, народові свому, простить.

⁴⁴І прийшов Мойсей і промовляв усї слова сієї піснї, щоб чув нарід, він і Йозей Нуненко.

⁴⁵І як скіньчив Мойсей промовляти всї ті слова до всього Ізраїля, тодї сказав ще до них:

⁴⁶Прийміть же до вашого серця всї слова, що їх сьвідкую між вами сьогоднї, щоб ви заповідали їх синам вашим, а вони вбачали і сповняли всї слова закону сього.

⁴⁷Се бо не пусте слово про вас, а життє ваше; і сим словом ви продовжите днї у землї, куди ійдете через Йордань, щоб заняти її.

⁴⁸Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:

⁴⁹Вийди на сї гори Абарим, на гору Небо, що в землї Моабській, проти Єрихону, і подивись на Канаан землю, що я даю в державу синам Ізрайлевим;

⁵⁰І ти вмреш на горі, що вийдеш на неї, та й прилучишся до свого народу; так як Арон, брат твій, вмер на горі Гор та й прилучивсь до народу свого;

⁵¹Се ж за те, що ви согрішили проти мене серед синів Ізрайлевих над водами Мерива-Кадес, у Зин степу за те, що не явили сьвятостї моєї серед синів Ізрайлевих. Тим же то бачити меш перед собою землю, та не прийдеш до неї, до землї тієї, що надїляю синам Ізрайлевим.